Чому грати з дітьми важливіше, ніж варити борщ: маніфест мами, який має прочитати кожна жінка

“Для неї брудний будинок, в якому не пахне борщем – це вирок жінці. А дитина-колода – не вирок”, – написала про свою матір блогер Ольга Савельєва.

А про себе вона іронічно зізнається: “Я погана господиня. Я не встигаю прибирати. Роблю це один раз в тиждень. Зате у мене діти!”. Цей маніфест “поганої господині” сколихнув не так давно соцмережі і особливо спільноти мам. Дуже актуальна для багатьох з нас тема, тому щирий і сміливий монолог мами двох відгукнувся в душах багатьох тисяч жінок.

Два роки я безпробудно працювала мамою.

Безпробудно – це гарне слово, сюди точно підходить.  Я скасувала себе як особистість, поставила опцію «Оля Савельєва» на паузу.  У мене з’явився син і його інтереси перекрили мої на сто відсотків. Моя карта з захопленнями, друзями і роботами була бита потужним козирем – любов’ю до сина.

Я сама собі придумала правила гарної матері.

Точніше не так. З’ясувалося, що всередині мене вони вже існують, просто актуалізувалися з народженням дитини.  Хороші мами все встигають. І потішки, і прогулянки, і прибирання, і борщі.

Хороші матері можуть підтримати розмову на будь-яку педіатричну тему: від коліків до вибору школи.

Хороші матері завжди в гарному настрої і розмовляють з дитиною примовками: “Це хто у нас, півник? Півник – золотий гребінець?”

Хороші матері на дитячих майданчиках активно грають з дітьми і взагалі всіляко залучені в процес виховання і розвитку дитини.

Діти у хороших матерів вже в рік читають вірші і зав’язують шнурки.

Взагалі, у кожної матері свій маніфест хорошої мами. Мій особистий маніфест дуже сильно був скоректований першим материнством. Прямо дуже. Я його не просто підредагувала, я через два роки його переписала начисто.

Моя мама розповідала мені, що вона одного разу втратила свідомість.
Примітка – вона не скаржилася, вона – хвалилася.

Тому що ми жили на першому поверсі, підлоги холодні, доводилося одягати шестимісячну мене в шість штанів, а памперсів не було, і я мочила за раз по шість штанів, а їх же треба прати, та не просто прати, а кип’ятити ( “ще б, це ж ядерні відходи! “- сміялась я, слухаючи маму), і сушити десь, і борщ варити, а продуктів-то немає, це треба бігти і в черзі стояти на морозі, часто прямо з дитиною.

Мама всі півроку жодного разу не розлучилася зі мною більше, ніж на 10 хвилин.

Ростити дитину без памперсів і пральних машин – це подвиг.  Мама героїчно на нього зважилася. Вона цілодобово прала мої пелюшки та повзунки, готувала обіди, мила підлогу цеглою (цеглою? Чому цеглою, мам? А, в селі так навчили. В ганчірку загортаєш цеглу і миєшб, зрозуміло), крохмалем випрану білизну, і пропрасовують з двох сторін те, що вже висохло.

І ось одного разу в ту квартиру на першому поверсі прийшов лікар. Педіатр.

Зайшов – а в передпокої пахне свіжою випічкою (пиріжки з капустою) і борщем.  Пройшов у ванну руки помити – а там білизна висить найчистіша, сохне, пахне порошком. Зайшов до кімнати – а в ліжечку з білими простирадлами рум’яна дівчинка сидить, святкова, в усьому чистому і сухому.

– Як ви все встигаєте? – здивувався педіатр, обернувшись до мами.

– Ніяк, – сказала мама і на доказ зомліла від недосипу.

Педіатр кинувся на допомогу, став мацати пульс на руці з тонкою від частих прань шкірою. І бити по щоках. Мама прийшла в себе і запитала: “Хочете борщу?” У всій цій історії мене завжди бентежило одне.

Що робила і де була грудна я, поки мама пекла пиріжки, варила борщ, прасувала і кип’ятити?

Я спала? Цілодобово? Або я тусила там же серед киплячих з пелюшками відер (мама кип’ятили в відрах) і дек з пиріжками?

Шестимісячний дитина – це пов’язані мамині руки. Це ж треба стежити.  Як з’ясувалося пізніше, я проживала свою ранню молодість в ліжечку. Сиділа за гратами. Тому що у мами була купа справ, і вся ця купа була важлива для неї, тому що саме ця купа – прання-прасування-приготування була для мами одно хороша мати.

Іноді мене діставали з в’язниці-ліжечка (мене ж любили!), робили козу і читали вірш про зайчика, якого кинула господиня, а потім повертали на місце. У Господині підійшло тісто, і я намочила (або ще щось гірше) чергові повзунки.

Мама, розповідаючи цю історію, чекала співчуття і захоплення.

Я повинна була сказати: “Бідна ти, мама, бідна”, і навіть принести свої вибачення за мокрі повзунки і неможливість в півроку контролювати процес сечовипускання. Якщо коротко, то: через кілька місяців в моєму гpyрудному розвитку виявилося відставання. У вісім місяців дитя не гуліло і не повзало, лежало колодою в ліжечку весь день.

Педіатр пояснив мамі, що дитина важливіше пиріжків і прибирання.

– В сенсі? – запитала мама. Вона не розуміла. – Хочете борщу?

Для неї брудний будинок, в якому не пахне борщем – це вирок жінці. А дитина-колодa – не вирок. Мама спробувала щось виправити. Замість вечірнього прибирання будинку читала мені Барто. Але робила це без душі.

Тому що на неї з усіх кутів дивилася пил, який налетів з кватирки, а замість того, щоб витерти цей пил цеглою, загорнутою в ганчірку, вона декламує бичка, який йде кудись і гойдається. І скоро впаде, як мама. Коли у нього закінчиться дощечка.

До моїх 11 місяців у мами закінчилося терпіння.
Мама зрозуміла, що з дитиною неможливо бути хорошою матір’ю. І віддала мене на виховання в інше місто. Бабусі і дідусю. Яких бачила до цього один раз – на весіллі. До іншого міста – Дві години льоту на літаку або добу на поїзді.

Увага, тут важливо: вона зробила це для того, щоб залишитися хорошою матір’ю. Щоб ніхто не заважав готувати і прибирати.

Але з’ясувалося, що коли ніхто не мочить пелюшки, то прати особливо нічого. І педіатр більше не ходить.

Мама змінила налаштування. Підредагувати свій маніфест хорошої матері.

Тепер хороша мати – це та, яка працює і регулярно відправляє на виховання дитини потрібну суму. А вдома, як і раніше чисто і пахне пирогами. Я навчилася думати про це без осуду.
Мама щиро вважала, що те, що вона робить – це про хорошу матір. Що розставити пріоритети в бік чистоти і їжі – це про хорошу матір.

Вона мала право так думати. Її маніфест хорошої матері був саме таким і вона в ньому була молодцем.

Це я читала її маніфест через призму свого дитинства без батьків, через призму своїх образ і обділеності маминими поцілунками.

А вона мала повне право думати так, як думала, адже її маніфест формувала її доля. І ось там, в її зведенні правил, віддати дитину – це про хорошу матір. Тому що бабусі і дедусю робити було нічого, вони на пенсії, і тому можуть натхненно займатися з онукою.

Так, власне, і було. Вони займалися. І швидко нагнали відставання в розвитку. І перегнали.
Уже в чотири я танцювала, читала і зав’язувала шнурки. А потім я виросла. Здрастуйте. І сама стала матір’ю. І в моєму нинішньому маніфесті – ніби протест! – взагалі немає пунктів про прибирання, прання і прасування – там все про дитину.

А коли він спить – можна прибрати, як встигну. І приготувати – що встигну. Я погана господиня. Я не встигаю прибиратися. Роблю це один раз в тиждень. Готую смачно, але теж – з запасом. Щоб рідше. Плюс використовую всі “приблуди” сучасної господині. Кашу ставлю варити з вечора на відтермінованому режимі мультиварки. Борщ варю на три дні – на третій день він взагалі смачний. Дуже спокійно ставлюся до їжі. У нас в будинку часто можна почути:

– Я не встигла з вечерею, що зробити: пельмені, яєчню або бутер?

Зате у мене діти. Я з ними займаюся. Граю. Беру всюди з собою. Я живу, занурена в їх життя.

А якщо я втомилася, я йду до чоловіка і кажу: “Ти вільний у середу? Хочу з подружками в кіно сходити.” І чоловік з радістю залишається з дітьми.

Тут, до речі, є одне але. Чоловік просив у мене дітей. Хотів. Благав. І тепер любить їх безмірно. І залишитися з ними для нього – за щастя.

А якщо що, якщо він зайнятий і не може залишитися, а мені треба відпочити, тому що всередині росте втома, і я стала дратівлива і читаю потішки голосом Джигурди, то я можу сказати чоловікові: “Ти хотів дітей? Ооооооось. Звільни середу. Ну, або четвер”.

І я йду гуляти. І ні хвилини в цей момент не відчуваю провини. Хороша мати йде гуляти.

Так от, дівчатка. Повернемося до початку. Я два роки безпробудно працювала мамою. Хорошою мамою. А потім я вийшла на роботу. На звичайну. З 9 до 18.

Так ось офіційно хочу сказати: немає на світі роботи важчої і відповідальнішої, ніж робота мамою.

І від неї теж іноді потрібно відпочивати. Брати міні-відпустку. І це нормально і навіть необхідно. Щоб не збожеволіти. Щоб бути щасливою. Щоб навчити бути щасливою своїх дітей.

Скорегуйте свій особистий маніфест хорошої матері. Приберіть звідти цю горезвісну категоричність. Хороша мати не повинна пекти багатошарові лазаньї, не повинна прасувати пелюшки з двох сторін (я ненавиджу прасувати, мої діти виросли на непрасованій білизні, давайте телефонуйте в органи опіки, ага).

Не повинна, якщо сама цього не хоче. А що вона повинна? Вона повинна посміхатися. Сміятися. Відчувати щастя. А маркер хорошою матері – її щасливий карапуз. Який веселий, усміхнений, допитливий і рухливий. Розумієте?

Ваш маніфест не повинен задовольняти потреби суспільства, і кривих поглядів свекрух на підгорівший омлет. Тільки ваші.

Ви нікому нічого не винні. Навіть вашій дитині. Так Так. Ви нічого не повинні навіть вашій дитині. Можете кинути її і йти гуляти. Тільки як вам буде там, на прогулянці? Совість не замучить?

Організуйте своє життя так, щоб ви були щасливі в своєму материнстві. Щоб не довелося пред’являти дорослій дитині свої безсонні ночі. Я ось до цих пір годую свою дочку гpyдьми. І мої ночі до сих пір рвані. Вже більше року я повноцінно не сплю. Але це щастя. Справжнє моє безсонне щастя.

І коли Катюня підросте, я розповім їй, як багато любові вона дарувала мені, як я ночами цілувала її в маківку, що пахне молоком, і плавилася від іскристого і безмежного щастя материнства.

Наpoджуйте дітей, щоб бути щасливими.

PS А ми зараз йдемо гуляти. А у нас не пропилосошено)))

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram