Чому мені про це ніхто не розказав раніше? Приховувати власні переживання ми навчилися у 7 років

Криза – це момент вибору між прогресом і регресом.

Завдяки їй ми набуваємо певних рис, які знадобляться, щоб дорослішати і взаємодіяти з іншими та собою, почуватися добре, мати сили долати наступні кризи, міцніти, розвиватися.

Під час кризи 3 років у дитини уже сформувалося усвідомлення свого “я”, себе і своїх кордонів, бажань.

А криза 7 років формує в дитини усвідомлення свого “Я” як частини суспільства. Є тепер “Я” – частина “інших”. І мені якось потрібно тепер з ними взаємодіяти. І відчувати себе добре.

Дитина має вступити в стосунки з суспільством як з сукупністю людей.

Прогресивним результатом виходу із кризи є тенденція до прагнення швидше піти до школи, взаємодіяти з однокласниками, а попередньо з однолітками в дитячому садку.

Дитина вчаться дисципліні, активній участі.

Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або у статусі серед однолітків — низькій самооцінці.

Криза вимагає переходу до нового соціального статусу, вимагає нового змісту стосунків.

Симптоми кризи 7-ми років: дитина навчається приховувати власні почуття, поведінка відзначається примхливістю, невмотивованістю, неадекватністю реакцій. Дитина стає неслухняною, злою, агресивною, конфліктною, впертою, переважно виявляє негативізм, знецінює вимоги дорослих.

У цей період дитина відкриває сам факт наявності власних переживань, які поступово набувають для неї значення. І саме тепер вона вчиться ідентифікувати свої відчуття і їх приховувати. Не завжди знає, як їх назвати.

Батькам слід не сварити і не заперечувати різних емоцій дитини. Дитина має право відчувати те, що відчуває. Найкраще, що можуть зробити батьки – це обговорити її почуття, поділитися власним досвідом, коли вони схоже відчували. Допомогти дитині ідентифікувати, назвати ці емоції і відчуття “своїми іменами”. Бо з дитиною щось відбувається, з’являються якісь емоції і їй потрібно називати їх, знати що саме це і як це вплине на взаємостосунки з іншими. Якою її приймають, не приймають, бачать інші.

Не кожен у дорослому віці знає, що з ним відбувається, як називаються ці відчуття. Може, у віці 7 років ніхто не допоміг це усвідомити і назвати.

Дитина намагається приховати від дорослого, що їй погано, прагнучи оберігати свій внутрішній світ. Спроби випитати, допитатися, сварити за це можуть призвести до замкнутості, і некерованої поведінки.

Коли раніше дитина бажала і робила все, щоб отримати бажане, висловлювала свої бажання і небажання прямо – “хочу”, “не хочу”.

То тепер між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини. Це добре чи погано, що скаже мама чи тато, вона посварить чи похвалить тощо? Так вона втрачає “безпосередність”. І це необхідно, аби народжувалися внутрішні відчуття і вона їх усвідомлювала, формувалася самооцінка.

Більше про самооцінку в наступній статті.

***

Часто ми говоримо фразу “Чому мені ніхто про це не розказав раніше?”. Вона завжди супроводжується інсайтом, овва-ефектом. І після цього життя вже не є таким, яким було раніше.

Публікуємо серію розмов з психологом Антоніною Агіловою про теми, які можуть змінити розуміння, ставлення і життя в цілому.

Попередню розмову можна прочитати тут⇓.

Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.