Чи варто народжувати «для себе»?

Їй 37. Будучи дитиною з багатодітної сім’ї, вона в своїх 16 мріяла, що в 25 у неї вже буде двійко чудових дітей (бажано хлопчик і дівчинка). Але спочатку потрібно закінчити університет, здобути професію, а потім- справа за малим – зустріти Його, батька своїх дітей, і народжувати, жити для них, коротше, все як у людей. Але, не завжди все складається так, як ми мріємо, швидше навпаки…

Ти до кінця не розумієш, як це могло трапитися з тобою. Ти просто жила, і думала, що все ще прийде, просто треба зачекати. У всіх це є, і у тебе буде, адже ти варта, як ніхто. Та роки біжать(так, саме не йдуть, а біжать), у твоїх подруг вже дорослі діти, а ти… Мимоволі починаєш ритися в сімейних історіях, шукати, хто з предків «так нагрішив», потім згадуєш і своє м’яко кажучи «не ідеальне життя»… Нічого не розумієш, «не сліпа, не крива», та й люди кажуть, що ти -доволі гарна… але факт залишається фактом – тобі майже 40, ти -одна, і з кожним днем надії щось змінити на краще, все менше. Інша справа, якби ти свідомо відмовилася від материнства(зараз в Європі це модно, не народжувати або народжувати пізно). Але ж ні, ти- хочеш! Це твоя найзаповітніша мрія!

Ти з острахом розумієш, що все може так і залишитися, і що в старості тобі не буде кому подати той фатальний «стакан води». Приглядаєшся до життєвих історій знайомих тобі людей: серед доброї тисячі жінок, яких ти знаєш, знаходиш трьох-чотирьох бездітних, намагаєшся зрозуміти, як їм живеться в такому статусі, і взагалі для чого вони живуть, адже у нашій українській філософії глибоко закладено, що жінка має жити заради своїх дітей. Одна бездітна сім’я взяла собі дитину з притулку. Оскільки хлопчика забрали в дуже ранньому віці, до 16 років все було дуже добре. Але потім, коли «добрі люди» проінформували його про прийомних батьків, а ще й чужі гени далися взнаки, ця дитина зробила життя батьків просто нестерпним. Інша знайома вийшла заміж, швидко розлучилася, так що власних дітей не встигла завести, присвятила своє життя племіннику, але і це виявилося не зовсім вдячною справою. Вона часто чує від нього: ти мені не мама, треба було заводити своїх дітей!!! А ще одна знайома (їй зараз 70), все життя прожила без чоловіка і дітей, та вона якась дивна, тому, що у неї зараз на душі,- сказати складно.

Починаєш розуміти, що ти не є головним режисером свого власного життя, і що, можливо, це доля, не найкраща, зате твоя. Але куди дівати той безмежний океан любові, який Бог у вигляді стандартного потенціалу, вкладає у єство кожної, без винятку, жінки. Це ж шалена енергія, яка може створити з однієї клітини ціле життя, нове, прекрасне, неповторне. Але коли ця енергія немає виходу за межі жіночого організму- починається зворотній процес – руйнування, деструкція. Ти ловиш себе на тому, що ніколи не будеш знати, як це- вибирати цукерки, платтячко чи школу для своєї дитини тому, що у тебе її просто немає. Ти ховаєш очі, створюєш видимість зайнятості чимось іншим, більш важливим, коли друзі чи колеги по роботі активно обговорюють проблеми чи досягнення своїх дітей, тому що це чи не єдина тема, де тобі банально немає що сказати. Так потрохи у тебе розвивається «комплекс жіночої неповноцінності».

Твоя найкраща подруга сказала тобі, що з твоєї сторони просто буде гріховним нікому не передати свої гени, не продовжити те добре, гарне, здорове(що на даний час є важливим), що є в тобі іншій маленькій людині. Думай, візьми приклад з своєї однокласниці, яка ще два роки тому наважилася зробити цей крок, народити «дитину для себе». Аргументувала, що в цьому, зараз, світ не вбачає нічого надзвичайного, і багато відомих жінок -телезірок зробили саме так. Більше того, сучасна медицина настільки пішла вперед у питанні дітонародження, що, при бажанні «завести собі дитину» можна і безконтактним способом. А твій лікар-гінеколог при черговому профілактичному огляді так прямо і сказала: «На що ти чекаєш? Не вірю, що для такої, як ти, не знайдеться чоловіка для сексу». А ці постійні фрази: «Ти просто не хочеш, бо якби хотіла, то давно б стала мамою будь якою ціною».

Отож, тобі 35(36, 37…40,.. неважливо). І ти маєш прийняти найважливіше рішення в своєму житті: народжувати чи ненароджувати «для себе»?

Після багатьох безсонних ночей, проведених в роздумах, якось в один момент наступає просвітління, ти вдумуєшся у вислів «народити для себе» і бачиш всю його егоїстичну суть: не для дитини, -для себе! Бо для дитини завжди будуть потрібні двоє: батько і мати. Цей загальний закон природи ще нікому не вдалося відмінити. І вечором, черговий раз, ти стаєш навколішки і з довірою крізь сльози промовляєш: «Нехай буде воля Твоя…».

Читайте також: Як забути колишнього?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram