Маруся залишилася зовсім сама. Ніхто з родичів не захотів взяти до себе вже досить дорослу дівчинку. Їй нещодавно виповнилося тринадцять. Всі хитали головами, жаліли дівчинку, дарували їй шоколадки, але забрати до себе не захотіли.
Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат тата жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає. Джерело
Марусю привезли до притулку. У кімнаті з нею опинилися ще три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старша, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату.
Нові подружки повели Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Щоразу рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей мимоволі котилися сльози.
Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже минув, а вона була голодна.
Так минув місяць, Маруся звикла до розпорядку в притулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли пез нагляду погуляти містом. Ночами Маруся почала спати і майже перестала плакати в подушку за мамою і татом.
Одного разу старші дівчатка стали дражнити її.
-Тебе родичі кинули, тому що ти стpaшна, ха, ха, ха!
-Це не так, – заплакала Маруся, – вони загuнyли.
-Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, – сміялися дівчатка.
-Ні, вони загuнyли, poзбuлucя на мaшині, – кричала Маруся.
Далі вона почала плакати сильніше, потім раптом настала темрява.
Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра і одна з сусідок по кімнаті.
– Опритомніла? Що-небудь болить? – запитала медсестра.
– Голова паморочиться, – прошепотіла Маруся.
– Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли знепритомніла, – ласкаво погладила її по голові жінка.
– Я пам’ятаю, що плакала, – сказала дівчинка.
-Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, – сказала медсестра і пішла.
Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.
– Вибач нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, – винувато сказала одна з них.
-Нічого, – прошепотіла Маруся.
– Тебе як звуть? – запитала інша дівчинка.
– Марія.
– Ти нас пробачиш? Ми справді не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, – сказала перша дівчинка.
-Так, я вас пробачила, – сказала Маруся.
Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу.
В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися.
-Привіт, у мене для тебе сюрприз, – сказала вона.
-Який? – запитала Маруся.
-Я підгледіла в твоїй особистій справі, що у тебе є дядько і його адресу. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про тpaгедію з братом і що якомога швидше приїде і забере тебе з притулку.
-Правда? Дядя Міша по мене приїде? – зраділа Маруся.
-Так! – посміхнулася їй дівчинка.
Дні Марусі тепер минали в очікуванні приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала.
-Марія, до тебе прийшли.
-Хто?
-Ходімо, сама побачиш! – не стала розкривати секрет вихователь.
Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька.
З криком «Мішка!» Вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, притиснув її до себе, потім відсторонив подивився на неї.
-Яка ж ти доросла стала, Маруська! – захоплено промовив він, – біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною.
Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старших дівчаток.
-Спасибі тобі! – обняла вона свою колишню кривдницю.
-Їдеш? – кивнула на сумку дівчинка.
-Так, по мене дядько приїхав, – радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку.
Маруся поїхала з дядьком жити на Північ, там у нього була дружина і дочка, які дуже тепло зустріли дівчинку. А документи він оформив на удочеріння поштою.
