«Діти, які потребують любові найбільше – поводяться найгірше»

«Діти, які потребують любові більше всіх, поводяться гірше всіх». Краще й не скажеш.

Чи бувало у вас таке: діти вимагають вашої уваги, але поводяться при цьому огидно. І ви думаєте про себе: «Ну чому знову?! Знову ці нескінченні істерики, ниття, капризи».

Нам важко постійно пам’ятати про те, що діти всього лише діти. Вони потребують нашої часу і уваги, навіть якщо не знають, як про це попросити.

Їм всього лише кілька років від роду, а ми очікуємо, що вони будуть вести себе як дорослі, як ми. Але ж це наша задача – навчити їх управляти своїми почуттями.

Моя подруга Хілларі дуже точно описала це в нотатках про свій досвід батьківства:

«Моя дочка – маленька 6-річна дівчинка, від якої чекають, що вона буде вести себе як 26-річна: знатиме, коли говорити, а коли мовчати, слухатися маму, тата, вчителя і практично будь-якого дорослого, з яким вона вступає в контакт. У той же час ми хочемо, щоб вона робила свій вибір і приймала самостійних рішень.

Вона проводить по 6 годин на день, тихо сидячи за партою і слухаючи вчителя. Навчаючись і вирішуючи завдання. Вона намагається зрозуміти, з ким можна дружити і що це взагалі таке – бути хорошим другом. Вона намагається зрозуміти, як це – бути хорошим, бути добрим. Вона намагається зрозуміти, за якими правилами влаштований цей світ і в цей же самий момент від неї вимагають поділитися своєю улюбленою Барбі з молодшою ​​сестрою.

І часом всього цього стає занадто багато для маленького тендітного тільця і ​​дyші. Дитина хоче дати вихід напрузі. але як і з ким зробити це найпростіше? З тим, про кого він точно, без тіні сумнівів, знає: поруч з ним надійно та безпечно».

Якщо це так, то що ми, як батьки, можемо зробити?

Мені подобається порада дитячого психолога Кеті Малинський: «Одна з перших речей, яку я розповідаю батькам на консультації і з якою працюю, – це те, що поведінка дитини – форма його комунікації з нами, і щоб змінити його поведінку, нам потрібно зрозуміти, яке послання дитина намагається донести до нас з її допомогою.

Іншими словами, в основі небажаної поведінки лежить щось більш глибоке, те, що запускає або закріплює його. Ці приховані мотиви – як правило, якісь незадоволені потреби дитини. І коли батьки виявляють, що це за потреби, їм хочеться дати дитині те, чого йому не вистачає. Інакше кажучи: поведінка дитини їм не подобається, але потреби, які запускають таку поведінку, їм зрозумілі і викликають співчуття!

Діти, які зовні поводяться потворно, швидше за все, самі відчувають себе нелюбимими, небажаними, нездатними, безпорадними або порaненими. Те, чого потребують ці діти – не підвищений контроль, не особливі покарання, – а розуміння, співчуття і підтримка. Кохання”.

Як ми можемо надати їм підтримку?

Коли батьки розуміють і співпереживають почуттям дитини, вона вчиться тому, що її почуття не є небезпечними, вони природні, їх можна відчувати, але необов’язково діяти під їх впливом. Як тільки дитина дозволяє собі висловити своє засмучення через поламану іграшку, свій біль через те, що мама була несправедлива, свій сором через те, що він не зміг правильно відповісти на уроці, або свій страх через те, що йому пoгрoжував однокласник, його душевні рaни починають затягуватися.

Це відбувається практично як за помахом чарівної палички: як тільки дитині не потрібно захищатися від більш вразливих почуттів за допомогою гніву, його гнів випаровується, і йому стає легко жити далі.

І навпаки, якщо ми не створюємо безпечний простір для того, щоб дитина могла пережити найрізноманітніші свої почуття, вона буде втрачати самовладання і погано себе поводити, оскільки у неї немає інших способів справлятися з тим, що охоплює її зсередини. І тоді у нас створюється враження, ніби у таких дітей всередині є «кнопка гніву», яку вони готові натиснути в будь-який момент.

Наша головна порада – залишайтеся поруч з дитиною, коли вона переживає важкі почуття. Будьте її безпечним простором.

Якщо ви знаєте, що з нею в даний момент відбувається, сформулюйте це вголос для неї, щоб і дитина теж змогла це усвідомити. Слухайте і намагайтеся зрозуміти. Покажіть, що ви розумієте, за допомогою слів. Наприклад: «Малюк, ти розлютився, бо твоя вежа з кубиків впала». Або: «Тобі сумно, тому що та дівчинка не захотіла з тобою гратися».

Таким чином діти отримують «дозвіл» на почуття: «Все в порядку, будь-якій людині іноді потрібно поплакати (або посердитися, або посумувати). Я з тобою”. Якщо ви можете взяти дитину за руку або обійняти, зробіть це. Цим ви посилаєте сигнал про міцність вашого зв’язку: «Ти в безпеці. Я тут”.

Вам може бути дуже важко почати робити все це і не зірватися в звичне «а ну марш в свою кімнату і подумай над своєю поведінкою». Але це найкраще, що ми можемо зробити для своїх дітей, яких ми, звичайно ж, хочемо в майбутньому бачити турботливими, відповідальними, самостійними дорослими, які вміють справлятися з різними людськими почуттями.

Переклад Анастасії Храмутичевої

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram