Дізнавшись, що Василь більшу частину зарплати віддає матері, Ніна вирішила провчити чоловіка
Осінь цього року було навіть тепліше, ніж звичайно. Ніна, закутавшись у легкий кардиган, ішла парком і насолоджувалася останніми теплими днями. У руках вона тримала паперовий стаканчик з ароматною кавою. У голові крутилися думки про майбутню відпустку. Вони з Василем уже рік як одружені, і все ніяк не могли вибратися кудись відпочити. То робота, то ремонт у квартирі, то ще якісь непередбачувані витрати.
З чоловіком вони познайомилися в маленькій кав’ярні навпроти її офісу. Лив дощ. Ніна забула парасольку. Кутяючись у тонкий плащ, вона наважилася пробігти ті нещасні сто метрів до рятівних дверей кав’ярні. Влетіла, вся мокра, зачепивши когось ліктем. Обернулася, вибачилася. Василь сказав, що нічого не сталося.
Запропонував їй сісти за свій столик. Дав серветки. Поки Ніна зайву вологу прибирала, замовив їй чашку гарячого шоколаду. Цей жест, такий простий і водночас такий турботливий. Розговорилися. Виявилося, що Василь працює в сусідньому будинку. Проговорили дві години. Дощ давно скінчився, а вони все сиділи. Було так легко, ніби вони знали одне одного цілу вічність.
Потім були побачення. Василь був напрочуд легкою в спілкуванні людиною. Умів слухати, підтримувати. Та й розвеселити міг. Почуття гумору чудове. Ще й романтичний такий. Хоч робота в нього була суто з цифрами пов’язана, він любив творчість. Грав на гітарі і навіть писав вірші. Ніна швидко зрозуміла, що закохалася.
Сім’я Василя жила в невеликому містечку. Рідні в нього виявилися прості та добродушні люди. Одразу ж прийняли Ніну як рідну. Батька в нього не було, а от мама була жінкою веселою та енергійною. Обожнювала готувати і частувати всіх своїми кулінарними шедеврами. А найпростіше Ніні виявилося з молодшим братом Василя, Петром.
Весілля зіграли скромно. Потім в іпотеку купили невелику квартиру в старому будинку з високими стелями та ліпниною. Квартира потребувала ремонту, і вони щовечора, після роботи, разом щось фарбували, клеїли, переставляли. У цих клопотах була своя романтика і близькість.
Ніна мріяла про дітей. З самого дитинства вона уявляла себе мамою. З Василем вони не раз говорили про це. Той теж хотів велику сім’ю, як мінімум двох дітей. Уявляв, як буде вчити сина грати у футбол, а доньку — кататися на велосипеді. Вони навіть імена придумали.
Але після весілля минув рік, другий, а довгоочікувана дитина все не з’являлася. Спочатку Ніна не надавала особливого значення. Ну, стрес. Але потім почала хвилюватися. Потайки від Василя записалася на прийом до лікаря. Обстеження показало, що є деякі проблеми. Ніна була пригнічена.
Вечорами, коли Василь затримувався на роботі, вона тихо плакала в подушку. Боялася розповісти чоловікові. Раптом він розчарується в ній. Але якось не змогла більше стримуватися і розповіла все. Вони разом пройшли через усі труднощі.
І ось, нарешті, диво сталося. Тест показав дві смужки. Ніна не могла повірити очам. Виношувала жінка дитину непросто. Але завдяки чоловікові Ніна справлялася. Василь був у цей період чарівливий. Навіть навчився в’язати. Зробив для майбутнього малюка шкарпетки.
І ось у травні на світ з’явилася маленька Аліса. Коли Ніна вперше взяла її на руки, зрозуміла, що всі труднощі та випробування, через які їм довелося пройти, — ніщо в порівнянні з цим неземним щастям.
Минули роки. Життя в них було не зовсім просте, з грошима завжди було не дуже. Але вони справлялися. От, нарешті, могли дозволити собі відпустку. Вирішили поїхати на море. Ніна вже переглянула купу каталогів, прочитала відгуки. Вибір упав на затишне містечко на березі моря у Єгипті.
Допивши каву, Ніна прискорила крок. Дісталася до дому, зайшла. І тут почула голоси. Василь із кимось розмовляв телефоном.
— …розумієш, мамо, у Ніни зараз свої витрати, — долинув до неї голос чоловіка. — Алісі потрібні нові кросівки. Та й сама вона хоче оновити гардероб перед відпусткою. Ти ж знаєш, жінки…
Ніна завмерла.
— …так, я розумію, — продовжував Василь. — Я переведу тобі завтра ж. Як завжди. Не хвилюйся, все буде добре. Цілую.
Як завжди? Що значить як завжди? Які гроші він переказує своїй матері? І чому вона про це нічого не знає?
Ніна пройшла на кухню.
— Привіт, — привітався чоловік. — А ти що, вже вдома?
— Так. А ти з ким розмовляв?
— З мамою. Дзвонила, запитати як справи.
— Васю, — Ніна сіла навпроти. — Я випадково почула твою розмову. Що це означає?
Василь зітхнув.
— Ну, я мамі гроші відправляю.
— Це в честь чого? — обурилася Ніна. — Ми відкладаємо кожну копійку на цю відпустку, а ти крадькома відправляєш гроші своїй матері! І скільки, цікаво, ти їй відправляєш?
— Майже половину зарплати, — вичавив із себе Василь. — Більше навіть.
Ніна проковтнула.
— І давно це триває?
— Та я завжди їй давав. Тільки от вона все більше і більше просить.
Половина зарплати! Усі ці роки вони жили в режимі жорсткої економії. Вона штопала старі речі, економила на продуктах. А він…
— Васю, ти серйозно? Ми роками собі в усьому відмовляємо. А ти відправляєш своїй матері половину зарплати? Навіщо? У неї своя зарплата є, чоловік працює…
— Ну, у неї то одне, то друге… То телевізор зламався, то холодильник. Вона ж моя мати! Я повинен їй допомагати.
— А нам ти не повинен? — Ніна обурилася.
— Ну я ж працюю, забезпечую сім’ю.
Ніна розсміялася, гірко і зло.
— Чим ти нас забезпечуєш? Старими речами і локшиною швидкого приготування на вечерю? А сам, виявляється, добродій! Мамочці допомагаєш! А твоя дружина, твоя дочка тобі не сім’я?
Ніна встала, пройшла в кімнату, дістала валізу.
— Знаєш що, любий. Якщо ти на нас економиш, то поеконом на собі. У відпустку ми з Алісою без тебе поїдемо. Квиток я твій здам.
Увесь час до відпустки вона з чоловіком не розмовляла. Він намагався її відмовити, але Ніна була непохитна. Море зустріло їх лагідним сонцем і теплим бризом.
Аліса була в захваті. Тільки це зараз Ніну й радувало. Вона ні в чому собі не відмовляла. Ходила магазинами, купувала гарні сукні. Записалася на спа-процедури, ходила на екскурсії. Вона не шкодувала ні про що. Вирішила витратити все до копійки. Нехай Василь відчує все на своїй шкурі.
А ще познайомилася з цікавим чоловіком. Антоніо був місцевим художником. Він був дуже галантний. Вони багато часу проводили разом. Гуляли містом. Антоніо дарував Ніні квіти, робив компліменти. Вони зробили кілька спільних світлин.
Через два тижні вона повернулася додому. Василь стояв у передпокої з квітами в руках. Він радісно глянув на дружину.
— Ніно!
Вона пройшла повз нього і мовчки попрямувала на кухню. Василь пішов за нею, поставив квіти на стіл.
— Ніно, будь ласка, вислухай мене. Я винний. Ну я зрозумів, що своїм упертістю зробив тільки гірше нам. Треба було все тобі розповісти. Послухай… Ну я не буду більше їй грошей давати.
Ніна похмуро дивилася на чоловіка. Вона згадала, як стояла з Антоніо на морському березі в Єгипті. Вона вже готова була тоді зруйнувати цей свій шлюб, у якому чоловік взагалі її не цінує. Але ось дивилася на нього зараз і розуміла. Любить вона його.
— Васю, ну мені важко тобі вірити. Скільки років це все триває. Повернеться потім все як було.
Василь кивнув.
— Ну давай хоча б спробуємо? Я готовий на все, аби ти мене пробачила.
Ніна замислилась.
— Добре. Але тепер ти зарплату на спільний рахунок кидаєш, у сімейний бюджет.
Василь полегшено зітхнув.
— Звичайно, Нін. Я зроблю все, що скажеш.
Вони почали все спочатку. Василь справді змінився. Вони разом складали бюджет, обговорювали всі великі покупки. Фотографії з Антоніо Ніна видалила. І хоча іноді старі образи давали про себе знати, Ніна знала. Їхнє кохання набагато сильніше за будь-які випробування.
