Люся і Валя дружили з дитинства. Жили вони по сусідству, так що їх матері по черзі перед роботою водили їх у дитячий садочок, а ввечері – забирали. Дівчата дуже любили одна одну, були не розлий вода. Іграшками ділилися, які часто кочували з одного будинку в інший. Навіть костюми та сукні подружкам купували однакові: їм так хотілося.
Коли дівчатка пішли до школи, то, звичайно, батьки віддали їх в один клас. Люся відразу ж стала улюбленицею вчительки: старанна, слухняна, уважна на уроках, в її щоденнику були тільки п’ятірки. А Валя постійно порушувала поведінку, займалася на уроці зайвими справами, тому і вчилася посередньо. Хоча дружбу дитячу вони не змінювали. Джерело
І ось уже школа позаду, а попереду – доросле життя. Це були роки соціалізму. Люся насилу вступила до інституту: був великий прохідний бал. А Валі мама змогла взяти направлення на навчання і та, склавши іспити на трійки, була впевнена, що вона вже студентка.
Так воно і сталося. Хоча подруги вчилися в різних навчальних закладах, батьки поселили їх в квартиру разом до старенької, самотньої бабусі. Дівчата по черзі готували обід, допомагали бабусі в домашніх справах. Жили подруги між собою, як кажуть в народі, душа в душу.
На першому курсі Люся старанно вчила домашні завдання, часто засиджуючи в інститутській бібліотеці допізна. Отримувала дівчина підвищену стипендію. А Валя не займалася домашніми завданнями: вчилася неохоче. Її тато займав хорошу посаду в райкомі партії, сім’я жила небідно, тому на життя їй і без стипендії коштів вистачало.
Якось увечері, коли Люся з бабусею вечеряли, в квартиру зайшов красивий молодий чоловік. Бабуся щиро зраділа гостю: дуже давно бачила онука (по лінії сестри), який щойно прийшов з армії. Розмовляючи з бабусею на різні теми, Олег краєм ока весь час спостерігав за дівчиною, яка йому відразу припала до душі. Він запропонував їй прогулятися по нічному місту, і вона з радістю прийняла цю пропозицію.
У них, як не дивно, знайшлися теми для розмови, тому час пролетів так швидко, що не встигли наговоритися. Додому Люся повернулася далеко за північ. Валя не спала, чекала подругу, але тій не хотілося ділитися враженнями від вечора, проведеного з хлопцем. Валя все-таки витягла з подруги всі подробиці. Дівчата довго не могли заснути: Люся від щастя, Валя – від заздрості.
Тепер щовечора Люся поспішала на побачення. Вона не помічала недоброго блиску в очах подруги. Тому що, бачте, Валя не пропускала жодного танцювального вечора в Будинку культури, але жоден хлопець ще не запропонував їй свою дружбу.
Минуло півроку. Олег влаштувався працювати на шахту, і тепер закохані стали зустрічатися рідше, ніж їм цього хотілося. Але це не заважало їм будувати плани на майбутнє. Дівчина обіцяла коханому підготувати його до вступу в інститут на заочну форму навчання. Олег познайомив кохану зі своїми батьками, яким вона дуже сподобалася.
Люся була безмежно щаслива. Коли закохані подали заяву в ЗАГС, батьки влаштували святкову вечірку, на яку була запрошена і Валя. Подруга хотіла молодим щастя, але сама відчувала себе погано.
Люся, гостюючи у батьків коханого, іноді залишалася у них на всю ніч, що дуже не подобалося дівчині. Вона вже виношувала план, як перешкодити щастя подруги.
Валя влаштувала вечірку в свій день народження, де були гостями і подруга зі своїм нареченим. На перший танець Валя запросила Олега. Люсі не сподобалося, як вона тулилася до її коханого, щось прошепотіла йому на вухо. А незабаром вони і зовсім зникли з поля зору Люсі.
Зраду нареченого дівчина відчула відразу ж. А він і не відмовлявся, тільки повторював, як заведений: «Вона сама до мене приставала …» Але жодним поглядом та жодним словом вона не дорікнула подрузі.
Домовившись про побачення, Люся чекала в квартирі на коханого, щоб повідомити йому про свою вагітність. У кімнаті була і Валя, яка з нетерпінням поглядала на годинник. Незабаром вона в домашньому халаті вийшла з квартири. Щось недобре тьохнуло в серці Люсі.
Вона теж вийшла на сходову клітку і побачила, як поверхом нижче цілувалися Олег і Валя, і так гаряче, як він ніколи не цілував її. Грюкнувши дверима, дівчина забігла в кімнату. Всілякі думки гуляли в її голові.
Не дочекавшись подругу, вона лягла спати. І сон не йшов. Лежала з відкритими очима і не знала, що їй робити. Нарешті вихід із ситуації знайшовся: під ранок, коли подруга спала, вона зібрала свої речі і, розрахувавшись з бабусею за квартиру, переїхала жити в гуртожиток. Ні на хвилину не забувала про майбутню дитину, вирішивши не повідомляти цю новину Олегу. Все життя вона потім картала себе за крок, на який зважилася, але вже нічого не можна було вдіяти.
Після закінчення інституту Люся вийшла заміж за дуже хорошу людину, якого виховувала тітка. Про долю батька він ніколи не знав, а матері не стало, коли йому було три роки. Він здобув освіту, працював майстром у ливарному цеху. Людмила Петрівна, як тепер називали Люсю, працювала в райвиконкомі. У молодого подружжя, на перший погляд, було все: квартира, румунська стінка, здоров’я, щастя, але не було дітей.
Не розповідала жінка ні новим знайомим, ні чоловікові про свій дівочий гріх. А дитина приходила в її сни, обіймала, просилася на руки. Жінка навіть відчувала її дотик. Як вона зраділа, коли під час чергового мeдогляду чоловікові сказали, що він не зможе стати батьком: позначилася колись пережита хвороба. Сама доля допомогла їй.
У дитячому будинку, куди вони прийшли разом з чоловіком, їй в очі кинувся хлопчик, який був дуже схожий на Олега. Вона і назвала його цим ім’ям. Чоловік відчував себе дуже щасливим, адже нарешті його дружина посміхалася, співала колискові сину.
Про Валентину Люся намагалася не згадувати. Вона зруйнувала їй життя. І хоча і чоловік у неї був дуже хорошим, і син підростав, Люся не забувала Олега, подумки вибачалася перед чоловіком, що не може його полюбити.
З Валентиною зустрілася в місті, куди її направили на курси підвищення кваліфікації. Хотіла обійти її стороною, але та стала на шляху. Заговорили один до одного, немов і не було між ними довгої розлуки.
Валентина таки одружила на собі Олега. Але щасливі вони не стали. Він зрозумів, що любив тільки Люсю, але в душі знав, що немає йому прощення. Не проживши й року з Валею, він завербувався на північ на заробітки. Скоро дружині надійшло повідомлення, що його нес. Валентина робила кілька спроб вийти заміж, але все невдалі. І ось переїхала в місто шукати щастя.
Валентина розпитувала колишню подругу про її життя, але та боялася ні слова натякнути про чоловіка, про сина, щоб вона не наврочила її щастя. Вона мовчки пішла від колишньої подруги. Йшла, ковтаючи сльози, і їй так хотілося пригорнутися до свого сина, який став сенсом її життя. І зрозуміла жінка, вона вже давно любить свого чоловіка, з яким проживає в мирі та злагоді.
Повертівшись всю ніч на скрипучому ліжку в гуртожитку, вона гортала сторінки свого життя і тихо плакала в подушку. Більше ніколи в житті вона не допустить близько до себе жодну особу жіночої статі. Вона переконалася: подруга – це перший ворог.
І їй захотілося застерегти кожну жінку: тримайте особисті таємниці подалі від подруг! Уже засинаючи, Люся подумала, що на ранок вона, накупивши подарунків своїм чоловікам, поїде додому. Вона знала, що вдома бажана і кохана.
