Давно час було сказати ці слова …
Дорога свекрухо, спасибі, спасибі за такого сина. Я, дивлячись на подружок, які знайшли свою любов і тепер могли хвалитися обручкою на пальці або спільним проведенням часу, теж мріяла про чоловіка і велику щасливу родину.
Як ми одного разу поїдемо на море і будемо плескатися в його хвилях, купимо дачу і облаштуємо її так, як нам хочеться. І ось зустріла вашого сина.
Я дивилася як він піклується про вас і з якою повагою відгукується і розуміла – ви навчили його поважати жінок і дбайливо ставитися до них. Я вже передчувала, як мої мрії стануть реальністю і я створю сім’ю з теплим працьовитим чоловіком. Хіба не це щастя?
Спасибі вам і за те, що одного разу ви вказали мені на мою помилку – так, він турботливий і працьовитий, але тільки для однієї жінки. І ця жінка – не я.
Ви привчили його обслуговувати свої потреби – привозити ліки і їжу на перший поклик, підкрутити дверцята шафи, почистити засмічену трубу у ванній і … цей список можна продовжувати до нескінченності. Але не збиралися відмовлятися від цього положення.
Ви таки сказали: «Як тобі не соромно просити у чоловіка, щоб він віз тебе на дачу, замість того, щоб віддавати синівський обов’язок своїй матері. Мати завжди на особливому місці – ти зрозумієш це коли твій син виросте». Але я зрозуміла раніше. І слава Богу.
Він зривався щоразу, коли Ви його про це просили. Неважливо, що за вікном: дощ, мороз чи стихійне лихо. Він завжди був готовий відправитися заради Вас хоч на край світу, чого не зробив би для мене.
Спасибі, що, поглянувши на все це з боку, коли він в черговий раз посеред ночі понісся до Вас, тому що ви «сильно засмучені через сварку з батьком», я усвідомила: вся ця турбота буде діставатися Вам, тому що він любить маму безроздільно і безмежно. Здається, саме Ви – головна жінка в його житті. І, можливо, такою залишитеся.
Спасибі і за депресію, яка раптово на мене обрушилася через те, що я не бачила підтримки з його боку, коли на роботі колеги звинуватили мене в тому, чого я не робила.
Я чекала, що одного разу прийду додому, а він просто обійме мене і скаже: «Ми все здолаємо». Але цього так і не сталося. Жодного разу. Може тому, що в цей час він часто бував у іншої жінки. У вас.
Дякую за втому і гіркоту, що з’їдала мене щоночі. Я програла, коли мені не вдалося в черговий раз відокремити сина від матері і направити його увагу в свою сім’ю. Я намагалася з ним поговорити без лайки, без криків і сварок, але хіба це дало хоч якісь результати?
Спасибі, що депресія, в яку я провалилася як в безодню, одного разу відкрила мої очі. Реальність вдарила обухом, і я все остаточно зрозуміла.
Мені не потрібен чоловік, закоханий у власну матір. Навіть якщо він у всіх розуміннях «позитивний». Мені потрібен звичайний чоловік. Нехай він іноді буде забувати винести сміття, або жартувати з мене, нехай у нього будуть дивакуваті друзі або він не буде мати амбіцій.
Зате з ним я буду відчувати себе потрібною. Я повністю його, а він – повністю мій. Ось вона, взаємна любов. Любов, про яку я мріяла.
Спасибі за те, що, зрозумівши все це, я пішла від колишнього чоловіка, тобто від Вашого сина, і зустріла свою людину. Того, кого так сильно хотіла зустріти. І як добре, що з вашим сином ми так і не мали дитину.
Адже «Мама поки застерігає від дітей. У неї хворе серце, давай потерпимо». Тепер у мене є кучерявий хлопчик від люблячого чоловіка, а не від вашого Вірного Слуги.
Я не звинувачую Вас або Вашого сина. Це був досвід, за який я щиро вдячна. Як добре, що я його зустріла. І як чудово, що я відпустила його назад до вас.
Переказуйте Вашому синові «привіт», адже він напевно зараз десь поруч. Нехай він теж буде щасливий. Ми все це заслуговуємо.
Спасибі! І прощавайте. З вдячністю, Невістка.
