“Думала, що позбулась назавжди коханки свого чоловіка, а зустрілись ми в пoлoгoвoму”

– Алло, це Дарино? – почула я у слухавці.

– Так, слухаю вас.

– Ваш чоловік, Микола, зраджує вам, зі своєю секретаркою. Рятуйте вашу сім’ю, поки не пізно!

– Хто це? Представтесь будь ласка! – сказала я, і почула у слухавці короткі гудки.

Я сіла на стілець, і довго не могла прийти в себе. “Що це було? Розіграш? Або злий жарт?”- міркувала я. Проживши з чоловіком п’ять років, я жодного разу не запідозрила його в зраді. Коля був зразковим сім’янином, він ніколи не затримувався на роботі, і дуже любив мене з сином.

Цілий день я ходила як неприкаяна, не знаходячи собі місця. Коля прийшов з роботи, повечеряв, і пішов відпочивати. Я вирішила взяти його телефон, і подивитися дзвінки та повідомлення. Дзвінків у нього купа, там не зрозумієш, хто йому дзвонив, і навіщо. А ось, в повідомленнях, я побачила цікаву переписку.

“Зайчику, дякую тобі за подарунок”, “Сумую, цілу” – прочитала два, повідомлення. Номер абонента, який надіслав чоловікові ці повідомлення, був підписаний “Лєра секретар”. Тепер мені багато чого стало зрозуміло, я переконалася, що жінка, яка дзвонила, говорила правду.

У перші секунди, мені захотілося розбудити чоловіка, і влаштувати йому грандіозний скандал. Але я згадала, слова своєї бабусі, в день мого весілля: – Дитинко, будь завжди мудрою і розсудливою у стосунках з чоловіком. Ніколи не рубай з гаряча. Як кажуть: Сім разів відміряй, один відріж”

Я вирішила, заспокоїться, і подумати, як краще вчинити в цій ситуації. Наступного дня, я пішла до Миколи на роботу, мені не терпілося побачити свою суперницю. Хоча, яка вона мені суперниця? Я дружина Миколи, і мати його сина!

– Добрий день, Микола Володимирович у себе? – запитала я секретарку, свердлячи її оцінюючим поглядом.

– Здрастуйте, шефа немає, він на нараді. Ви записані на прийом? – Суворо запитала мене дівчина.

– Мила моя, я дружина Миколи, мене він радий бачити в будь-який час доби, без запису, – посміхнулася я.

– Вас звуть Лєра? – запитала я дівчину.

– Так, звідки ви мене знаєте? – розгублено запитала Лєра.

– Я не знаю тебе, але мемуари твої, читала. Ти за яким правом, лізеш в чужу сім’ю? – голосно запитала я.

– Даша, прошу вас, не кричіть. Давайте зустрінемося через годину, в парку, я все вам поясню, – попросила дівчина.

– Добре, почекаю тебе! – сказала я, і вийшла з кабінету.

Тепер я заспокоїлася, що боятися мені нічого. Така сіренька мишка, не може змагатися зі мною. Мабуть, у Миколи, сталося швидкоплинне захоплення, не більше. Я добре знала свого чоловіка, він великий поціновувач жіночої краси, і така простачка як Лєра, точно не в його смаку.

Рівно через годину, прибігла захекана Лєра.

– Вибачте, що змусила вас чекати, і взагалі, вибачте мене за все! – вимовила Лєра, і заридала.

– Я закохалася в Миколу, як тільки побачила, але він ніколи не звертав на мене увагу. Нещодавно, на корпоративі, Коля випив зайвого, і мені вдалося домогтися його уваги, – пояснила мені Лєра.

– І тепер, ти вирішила відвести його з родини? – запитала я.

– Ні, Коля не любить мене. Він попроси залишити його в спокої, і більше, ніколи не нагадувати про себе. Ваш чоловік, звільняє мене! Що я тепер робитиму без роботи? – знову заплакала дівчина.

– Правильно робить! Ти, прийшла до нього працювати чи спокушати його? Буде тобі урок на майбутнє. І запам’ятай, ще раз побачу тебе біля чоловіка, вилетиш не тільки з фірми, тобі доведеться покинути наше міст протягом доби. У мене досить зв’язків, щоб влаштувати тобі “веселе” ​​життя!

Колі, я нічого не стала говорити. Зрозумівши, що це був випадковий зв’язок, я вирішила забути про неприємний інцидент. Тим більше, у мене була для чоловіка хороша новина, сьогодні я дізналася, що вaгiтна.

Чоловік зрадів як дитина, він давно просив другу дитину, і дуже хотів доньку. Всі дев’ять місяців, він пилинки здував з мене, не даючи нічого робити по дому. Микола найняв жінку, яка прибирала у нас і готувала їжу.

Незабаром, прийшов час пoлoгів. Я заздалегідь лягла в лікарню. Чоловік заплатив купу грошей і я, як принцеса, лежала в ВІП-палаті. Біля мене, цілодобово бігав медперсонал, намагаючись догодити у всьому.

Якось, я прогулювалася по коридору, і побачила худеньку дівчину, яка плакала в кутку.

– Боїшся? Вперше напевно? Не плач, все буде добре! – намагалася я заспокоїти поpoділлю.

Дівчина підняла голову, і я впізнала в ній Лєру. Колишню коханку мого чоловіка.

– Ти? Що ти тут робиш? – задала я дурне питання.

– Даша, я прошу вас, допоможіть мені. Хочете, я на, коліна стану перед вами. Я одна в цьому місті, мені нема кому допомогти, – сказала Лєра.

– Що трапилося? У чому тобі допомогти?

– Розумієте, у мене дуже великий плiд. Лікар, який вів мене, одразу попередив, що мені потрібно робити кесapів. Сама я не зможу розpoдитися.

– Ну так, в чому справа? Нехай лікарі роблять, як вважають за потрібне. До чого тут я? – обурилася я.

– Вони відмовляються кесepuть мене, длікар сказав, щоб я сама наpoджувала, а там, подивляться. Я вже дві доби не сплю, у мене сильні болі. Вони чекають грошей, але у мене немає ні копійки, – заплакала Лєра.

Мені стало раптом шкода цю худеньку, беззахисну дівчину. Я уявила себе на її місці, це дійсно стpaшно залишитися одній, без грошей і підтримки в цьому великому, жopcтокому місті.

– Гаразд, не реви. Підемо, посидиш у мене, а я спробую поговорити з лікарем, – сказала я, і завела Лєру до себе в палату.

Лікар, послухав мене, і відразу погодився допомогти Лєрі. Мені довелося пообіцяти йому пристойну винагороду. У той же вечір, дівчині зробили опepaцію. Я чомусь хвилювалася за неї.

– Вітаю вас! Ваша подруга, наpoдила справжню красуню. Дівчинка, вага 4500, 54 см, – сказав мені лікар.

Через кілька годин, Лєру перевели в палату. Я зайшла привітати її з народженням дочки.

– Лєро, скажи мені, будь ласка, правду. Це дитина Миколи? – запитала я прямо.

– Так, вибачте мене, будь ласка. Я дуже картаю себе за той необачний вчинок. Все життя собі споганила, – сказала Лєра.

– Гаразд, заспокойся. Я поговорю з чоловіком. Він допоможе тобі, – сказала я і пішла в палату.

Раптово, у мене почалися пеpeйми. Я наpoдила здорового хлопчика, і відразу подумала, що доведеться ще й третього згодом наpoджувати. Адже Коля, не заспокоїться, поки я не наpoджу йому доньку.

На наступний день, до мене забіг стурбований лікар.

– Дарино, у вас є контакти вашої подруги? Номер телефону або адресу? – запитав мене чоловік.

– Якої подруги? – не зрозуміла я.

– Лєра, за яку ви домовлялися.

– Ні, у мене немає її контактів, з нею щось трапилося? – злякалася я.

– Вона втекла, залишивши дитину, – важко зітхнув лікар, і вийшов з палати.

Подумавши трохи, я зателефонувала чоловікові.

– Коля, мені потрібно терміново поговорити з тобою. Кидай всі свої справи і їдь сюди! – скомандувала я.

Мені довелося все розповісти чоловікові, від початку і до кінця.

– Дашенька, прости мене кохана, я навіть не пам’ятаю, як це все сталося. Я потім ледве відв’язався від цієї нахаби, – сказав Коля.

– Миколо! Ти взагалі не чуєш, про що я говорю тобі? – крикнула я на чоловіка.

– Лєра наpoдила дитину і кинула її. Між іншим, це твоя дочка. Я бачила дівчинку, вона вже зараз схожа на тебе. Тобі байдуже майбутнє дочки?

– Даша, а що я можу зробити? Я ж не винен, що мати кинула її.

– Коля, давай заберемо її собі. Ти ж завжди хотів доньку, – промовила я.

– Давай! Я навіть не смів просити тебе про це, – сказав Коля.

Читайте також: “Не називай мене мамою, ти мене ганьбиш і додаєш віку. Я для тебе просто Вероніка”

– Я все придумала. Ми зробимо так, начебто я наpoдила двійню, ніхто і ніколи не дізнається правду. Іди, поговори з завідувачем, – сказала я.

Через півгодини, прийшов задоволений Микола. Я зрозуміла, що чоловік про все домовився.

– Даша, я бачив дівчинку! Ти права, вона дійсно схожа на мене. Спасибі тобі рідна, спасибі за все! – сказав Коля, і обійняв мене.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram