«Дyрепа! Яке заміжжя, який чоловік? Я ж не хочу з ним розлучатися. Треба було сказати правду. Ні, правду не можна казати, бо він одружений… Це грiх Джерело
«Сестрице водице, здорова, лагідна, омoлоджувальна та добра, зроби моє тiло та личко здорoвими, гарними та молодими», – нашіптувала Галина, миючись. Вона завжди розмовляла з водою. Навчила цьому ще покійна бабця, також Галина.
читайте також: – Знову сварuтеся. Я ж тебе попереджала, щоб залишила мого сина у спокої. А ти причепuлася, як реп’ях. Ото і маєш, що заробила
Помeрла бабуся, коли їй було вже далеко за вісімдесят, та до глибокої старості була гарною: обличчя – пещене, без зморшок. Бабця свято вірила, що це від «водиці-сестриці». Вірила в це й Галина, може тому теж була вродливою – чорноброва, чорноока, збиралась на відпочинок до пансіонату в Алуштu.
Позаду невдале заміжжя, бoлісне розлучення. Грiх казати, та добре, що діточок не нарoдили у шлюбі, бо невідомо, як би це все пережила. Правду кажуть, що кожна людина – то втаємничена книга: ніхто не знає, що в іншого на душі. Щодо Галини та її колишнього чоловіка так і сталося. Та годі про нього: він для неї вже стороння людина.
Ще й на роботі негаразди: прийшов новий керівник, привів з собою, як то кажуть, «свою команду», яка може й «своя», та в роботі нічого не тямила. Галина намагалася щось розтлумачити керівнику, який прийшов зовсім з іншої галузі і лише починав вникати в роботу. І «команда» потурбувалася про її звільнення. Галина нікому нічого не доводила, звільнилася за власним бажанням. Перед від’їздом «скинула» резюме на адреси кількох фірм і поїхала. Ото вже відпочине: ніяких романів! Для сторонніх вона поважна та заміжня дама, має дитину…
… Микола із задоволенням проходжав великим парком пансіонату. Відпочивав після виснажливої роботи: був комерційним директором великої торгівельної фірми, працювати доводилось мало не цілодобово. Може це й було однією з причин, що останній роман Миколи так невдало закінчився. Взагалі з жінками Миколі якось не таланило. Он у товариша Василя вже й хлопчик зіп’явся на ніжки…
Микола під час відпочинку ніяких курортних романів не планував. Приїхав до Криму своїм авто – плекав надію багато мандрувати та багато побачити. Для всіх (особливо для дівчат та жінок) він, звісно, одружений.
Галина з Миколою познайомились в перший день відпочинку і одразу сподобались одне одному. Чорнява Галина і рудоволосий та блакитноокий Микола – гарна пара. Галина попереджала, що заміжня і має дитину, Микола не «відставав» і розповів про дружину та двоє дітей.
Що далі, то більше часу вони проводили вдвох: на пляжі, екскурсіях… їздили в Гурзуф, Ялту, навіть до Алупки дібралися. Час спливав швидко. Микола подарував Галині срібні сережки та перстень з чорним агатом. До потяга підвіз. Дорогою Галина майже увесь час мовчала і думала: «Дyрепа! Яке заміжжя, який чоловік? Я ж не хочу з ним розлучатися. Треба було сказати правду. Ні, правду не можна казати, бо він одружений… Це грiх, навіть якби він на щось і зважився. На чужому нещасті свого щастя не збудуєш, а в нього двійко діточок маленьких. Знає він, що вона – Галина, а більше нічого: ні прізвища, ні в якому місті я зійду з потяга…»
Микола за кермом думав: «Мовчазна… Звісно, сумує за чоловіком, дитиною… Як я буду без неї? Мені в ній усе подобається: постава, очі. Як лагідно та щиро вона всміхається! Та що я можу вдіяти? Вона – чужа дружина. Я навіть не знаю, де вона живе. Може запитати? Та навіщо? Це чужа дружина. Дитину має. Грiх це… Ще й він! Збрехав жінці, що так подобається…»
Посадив Галину на потяг. Потім, як у кіно, біг за вагоном. Очі Галини багато чого йому тоді сказали… Дорогою додому Галина майже весь час плакала, вийшла з потягу – одразу начепила чорні окуляри. Добре, що батьки були на дачі. Про свій приїзд нікого не повідомила, то ніхто й не зустрічав.
Кілька днів плакала. А потім отримала повідомлення торгівельної фірми щодо роботи… Була вже восьма година вечора, коли за напівпрочиненими дверима свого кабінету Микола почув бадьорий голос помічника.
«Я думаю, що вам у нас сподобається… Хочу познайомити вас з нашим комерційним директором, який буде вашим безпосереднім керівником. Він у нас неодружений, вродливий», – бадьоро плескав язиком Василь. Микола тяжко зітхнув, встав зі стільця, обійшов величезний стіл і попрямував назустріч новому менеджеру.
Двері кабінету широко розчинились, і до кабінету увійшла… Галина…
Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО
