– Додому прийшла з роботи – вікно на балконі розбите. Як? Хто його знає. Я Андрію подзвонила, попросила приїхати. – посміхається 36-річна Поліна. – Андрій – чоловік мій колишній. Але ми цивілізовано розлучилися, без скандалів. 13 років одружені були, дочкі 10. При розлученні квартиру розміняли нам з Христинкою однушку придбали, Андрію – решту грошей. Він їх в банк поклав, а сам до матері переїхав.
Чому розлучилися? Не має значення. Як зазвичай кажуть – характерами не зійшлися (з мамою чоловіка, хе-хе). Про дочку колишній пам’ятає, грошима не ображає. Щороку її на море возить, я собі поки не можу такого дозволити. Джерело
Наклюнулись у Андрія стосунки, свекруха колишня йому колегу по роботі посватала. Наклюнулись – навіть трохи голосно сказано. Андрій кілька раз цю дівчину в кіно вигуляв, щоб мати не пиляла. Ось, загалом-то, і всі стосунки.
Ми дійсно дружимо, якщо це слово можна застосувати до колишніх дружин. Зла один на одного не тримаємо, іноді навіть виnuти разом можемо. Якщо дещо зламається – завжди йому дзвоню. Він не про мій комфор піклуватися, а про дочки.
Квартира, що ми з Христею купили, старенька, у пенсіонерки і брали. Рами дерев’яні, поміняти все хочу, та все часу немає – робота. Ще місце таке легковажне, так що з розбитим вікном на балконі нам зовсім не варіант був. Андрій мені не відмовив, сказав після роботи переодягнеться, інструмент візьме, до друга в гараж за склом заскочить і до нас.
Ми з Христиною вечерю приготували. Її ідея була – тата віддячити. Я там тільки керувала процесом, вона у мене дівчинка господарська і самостійна (нічого складного – пюре з котлетами, котлети з морозилки, сама роблю і заморожую).
Андрій приїхав о дев’ятій годині. Поки туди-сюди мотався, ось час і набіг. Я його на балкон проводила і пішла кухню прибирати, після дочкиного приготування. А Христя куртку з шапкою накинула і до тата на балкон втікла, спілкуватися і допомагати.
Дзвінок в двері пролунав близько дев’яти. Я ще здивувалася – сама я з іншого міста, з чоловіком поїхала давним-давно, ми тоді ще зустрічалися, тільки-тільки жити разом зібралися. Друзів чоловічої статі у мене немає – Андрій негативно на це реагував. Подруги – так, є пара. Але в такий час вони до мене пішли б – там чоловіки і діти.
Я відкрила і отетеріла. Стояла якась дівчина, вся заплакана, з розмазаною тушшю, в супроводі мами Андрія.
Обличчя колишньої свекрухи палало праведним гнівом. Треба додати, що ми з нею не бачилися з часу розлучення, та й Христинка її абсолютно не цікавила – ні дзвінків, ні запрошень в гості, ні навіть цукерки, що завалялась для «улюбленої» внучки.
– Де він? – Ніна Олександрівна увірвалася в квартиру, тягнучи за собою заплакану дівчину. – Ми зараз тут всі ваші каверзи прикриємо!
Чесно – Ніна Олександрівна завжди нагадувала мені бульдозер. Вона завжди перла тільки по їй відомому маршруту, не рахуючись з думкою оточуючих. Що-небудь пояснювати і доводити – було абсолютно марно.
«Шашні» у вигляді ремонту рами в компанії дочки нітрохи не стримали її запал.
– І дитини не посоромилася! Залиш мого сина в спокої! Ось моя невістка! – Ніна Олександрівна тицьнула пальцем в нещасну дівчину.
Та ледве чутно пропищала, що ніяких «шашень» не бачить і боязко потягнула Ніну Олександрівну до виходу.
Але ні. У колишньої свекрухи був незаперечний доказ непотрібної поведінки – на спинці стільця висів мій короткий халатик (на мені були футболка і штани). І цього було досить, щоб звинуватити мене в замаху на честь і гідність її сина Андрія.
Мені цей балаган швидко набрид. Відчувши легкий наліт ностальгії, я подумки подякувала всім богам за те, що ця жінка перестала навіть номінально значитися в моїх родичах.
Я підійшла до балкону, постукала в скло. Андрій вийшов. Христя, побачивши бабусю, скривилася і навіть в квартиру з балкону заходити не стала.
Варто було Андрію побачити маму в компанії дівчини (тієї самої, яку він в кіно водив), як у нього на обличчі заходили жовна. Не кажучи ні слова, Андрій підійшов до Ніни Олександрівна, взяв її під білі рученьки і випровадив на вихід. Дівчина пішла сама, розсипавшись у вибаченнях.
«Вау! А де ж «Мамо, ти все не так зрозуміла! Все, мамо, я йду додому!» – здивувалася я. «Я змінився» – відрізав колишній чоловік і повернувся на балкон, поки Христинка там все не рознесла.
Я зітхнула. А якби Андрій змінився на кілька років раніше, наш шлюб можна було б врятувати? Хто знає.
«Може, я залишуся?» – з надією запитав колишній чоловік, збираючись додому. Я відмовилася. Боюся, що він змінився тільки на словах.
Героїня дуже просить Вашої поради: чи бували на Вашій пам’яті випадки, коли мамин синочок змінювався? Чи варто Поліні спробувати відновити стосунки з Андрієм? Або двічі в один шлюб не вступиш? А може, у цієї пари ще є майбутнє?
