Ми все життя на щось чекаємо, і кудись спішимо.
В дитинстві, треба дуже добре вчитися, тягнутися до кращого, і постійно порівнюють хто краще, а хто так собі.
Ми спішимо вирости, бо там в дорослому житті так все класно, робиш, що хочеш, можна гуляти всю ніч, і мама сварити не буде.
Але коли виростаємо то розуміємо, що обов’язків набагато більше і коли ти їх виконаєш, то немає бажання робити що хочеш.
Тай гуляти вже не хочеться, мусиш доповзти до ліжка і одразу засинаєш.
Зараз треба заробити грошей, купити собі дім, автомобіль.
В більшості після двадцяти вже і сім’я своя є, а з часом й дитина.
І ти знову десь спішиш, бо треба все встигнути.
Вдома роботи багато, рахунки оплачувати та й за дитиною треба доглядати.
Чекаєш моменту, коли чудо чадо виросте, тоді обов’язково буде легше.
Але чи стає, дитина вже старша, то свої турботи з нею.
Моя мама завжди казала – ” Малі діти не дають спати, а дорослі жити “.
Можливо це і правда. І ось тобі вже за 40, багато всього побачила.
Скоро внуки будуть, чекаєш на них. Життя пробігло ніби одна мить.
І тільки в старші роки ти можеш трохи передихнути, діти вже дорослі, внуки не такі малі.
Проблеми тільки зі здоров’ям, бо замолоду ніхто себе не шанує.
Дивишся на чорно-біле фото, і думаєш собі.
Коли та маленька дівчинка встигла вирости і скільки всього вона пережила. Можна цілу книжку написати.
Автор: Настя
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
