Арсен стояв на автобусній зупинці. Під’їхав автобус і з нього почали виходити пасажири.
“Привіт Арсене!” – почув він голос і з цікавістю глянув вбік. То була Катя, яка стояла з шестирічною дівчинкою. Дівчинка глянула на чоловіка і спитала матір: ” Мамо, це мій тато? “.
Жінка нічого не сказавши, тільки кивнула головою в знак згоди. Катя почала вибачатись перед Арсеном, але той не став її слухати. Він просто ще раз глянув на малу дівчинку і зайшов до автобуса.
Проте спогади про минуле, не давали йому спокою і до нині.
Була неділя, село гуділо і веселилося, гості сиділи і голосно співали пісень. Арсен вийшов з Катею всередину зали і вони закружляли у повільному танці.
Для чоловіка Катя була найдорожчим скарбом і поряд з нею він відчував себе найщасливішою людиною на землі.
Вечером, коли вони сиділи за столом, Каті подзвонили на мобільний телефон, і вона раптом зіскочила з місця і сказала Арсену, що їй потрібно на хвилинку вийти. А він нехай посидить з гостями і їх порозважає.
Та жінка більше не повернулася. Сусід, що повертався з залізничної станції зайшов і сказав всім, що бачив, як Катя сідала в поїзд з його другом Іваном.
Чоловік не міг повірити в те, що почув. Гості стали підводитися з-за столів, а музиканти перестали грати.
Та Арсен зупинив людей і попросив їх, щоб вони не розходились, а музикантів, що не переставали грати. Чоловік вибіг посеред зали і розпочав свій дивний танець. Сльози текли з його очей, але він не спинявся ні на хвилину.
Опісля чоловік сидів вдома і нікуди не виходив. Мати його не могла дивитись уже на страждання сина і прийшовши додому до нього запропонувала йому, щоб той поїхав десь на заробітки. А там гляди, і все забудеться.
Пройшло шість років. На заробітках Арсен таки знайшов дівчину, з якою одружився. Правда, не робив уже весілля, тільки розписався з нею. В них з`явилося на світ хлопчик і дівчинка.
Все було у чоловіка тепер, як в людей: і сім’я, і діти. Але деколи спогади повертали його в той день, коли Катя, яку він безмежно кохав, під час весілля втекла з другим чоловіком.
Він їхав ще довго в автобусі, а перед очима стояла постать маленької дівчинки, яка приязно дивилася на нього і посміхалася. Його все ж бентежило те, що він не обняв доньку.
Арсен сам собі пообітцяв, що відшукає доньку.
