Мар’янчина пригода.
Жила собі дівчинка Мар´янка. Гарна, розумна, але страшенно вередлива й лінива.
Іграшок у неї було так багато, що і дня б не вистачило, щоб їх усі полічити. А дівчинка не вміла гарно поводитися з іграшками – розкидала, ламала і не хотіла їх прибирати. В Мар´янчиній кімнаті ніколи не було порядку.
Іграшки – на підлозі, підвіконнику, під ліжком, книжечки – порвані, і мама завжди гримала на малу, бо хотіла привчити її до порядку. Та дівчинка була вперта і робила все по-своєму. Оце зайчикові бантика з вушка відірвала, мавпочці хвостика пошкодила, собачці розірвала лапку.
Та й зовсім не жаліла іграшок. Одного дня у гості до мами завітала подруга і принесла Мар´янці гостинці та новесеньку ляльку. Дівчинка раділа, смакувала шоколадкою і гралася лялькою, забувши про всіх на світі. Та коли мамина гостя пішла, мама зайшла в кімнату до доні і сплеснула руками: – Доню, ну що ж ти знову все порозкидала, нову ляльку шоколадом замурзала? Прибери негайно, бо не підеш сьогодні на прогулянку. Я за десять хвилин зайду, і щоб був у кімнаті порядок. Мар´янка надула губки, ох, і не хочеться їй прибирати, але ж мама сваритиме, і погуляти теж хочеться. Що вдієш, взялася за прибирання.
Зайця кинула за шафу, мавпочку – під ліжко, собачку і книжки будь-як запхала в шухляду, ляльку смикнула за коси, витерла об платтячко руки від шоколаду і кинула за диван. Решту іграшок порозсувала по кутках та скриньках і, задоволена собою, побігла хвалитися мамі, що вже порядок зробила. Мама зазирнула в кімнату, побачила, що прибрано, похвалила Мар´янку. – Ну, коли ти така чемна, то збирайся, підемо гуляти, та купимо морозива, – пообіцяла. Дівчинка радо заплескала в долоньки. А вже біля крамниці запитала: – А іграшку нову мені купиш? – Е ні! Іграшок у тебе вже стільки, що ти їм не можеш дати ладу.
– Ну купи, – почала скиглити вередуля. Але мама пройшла повз крамницю з іграшками. Дівчинка аж заплакала зі злості, та мама не зважала. Ні гуляти, ні морозива малій вже не хотілося. Ображено закопилила губки і незадоволено йшла біля мами. Вдома мама суворо наказала:
– Іди мий руки, пообідаєш і негайно спати. Мар´янка неохоче почалапала у ванну кімнату. За обідом вона ще шморгала носом, а коли йшла в ліжечко, попросила маму почитати казочку. Та мама сказала:
– Ти погано сьогодні поводилася, казку читати не буду, подумай краще про свою поведінку, і хай казка тобі насниться. Поцілувала доню і вийшла з кімнати, причинивши двері.
Дівчинка думала:
– Чому? Ну, чому мама не захотіла купувати іграшку? Думала-думала та так і заснула непомітно. І наснився Мар´янці такий дивний сон: Іде вона стежинкою, довкола – квіти, дерева, метелики літають. Аж раптом, чує шум за найближчим кущем. Зазирнула обережно за кущ – бачить галявинку, а на ній сидять і стоять її іграшки, і про щось галасують. Прислухалася дівчинка і почула ось що:
– Мені вона лапку розірвала, он аж вата випадає,- пожалівся Собачка. – А мені хвостика пошкодила, тепер не зможу на дереві висіти – жалілася Мавпочка.
– А мого чудового бантика з вушка зірвала, – плакав Зайчик.
Враз, на середину галявини вийшла нова Мар´янчина Лялька і гірко-гірко заплакала: – Я була така гарненька, чепурненька, так раділа новій подружці, з якою буду гратися, а тепер подивіться на мене. Мої коси розтріпані, бо вона їх смикала, а моя чудова сукеночка тепер, як ганчірка, бо вона витерла об неї свої брудні руки від шоколаду. Я пом´ята і брудна, ще й кинула мене за диван, а там темно і страшно.
– І мене скривдила, і мене, – гукали інші іграшки звідусіль. Такий галас зчинився, хоч вуха затуляй.
– Гей, заспокойтеся всі, – крикнула Мавпочка. – В нас тут збори, чи базар? Вирішуймо, що маємо далі робити. А провчімо нашу дівчинку, – сказав Зайчик. – Як це? Як? – зашуміли іграшки.
– Ми від неї геть підемо, знайдемо собі іншого господаря, ось як. – запропонував Зайчик.
– Згода! – крикнув Собачка, і всі іграшки знову зашуміли, загули. Мар´яночка аж очі примружила, щоб не бачити цих зборів, і так їй стало соромно і страшно, що вона розплакалася і… прокинулася. Роззирнулася довкола – вона вдома, а не на галявині. Ніяких зборів немає.
Дівчинка швиденько вислизнула з ліжка, і побігла до мами, щоб розповісти все, що їй наснилося. А мама вислухала доню і каже: – Що ж, таке може статися й насправді, тому тобі треба вибачитися перед іграшками, і надалі дуже добре з ними поводитися, бо підуть від тебе.
– Мама легенько й непомітно посміхнулася, а дівчинка чимдуж побігла до своєї кімнати. Позбирала іграшки, обережно порозкладала по шухлядках та поличках, а тих, кого найбільше скривдила, притулила до себе і прошепотіла:
– Вибачте мені, будь ласка, я ніколи не буду більше вас ображати, не буду ламати. Віднесла іграшки до мами і каже: – Мамусю, чи можемо ми ці іграшки відремонтувати?
– Авжеж можемо, – усміхнулася мама. Узялися вони разом до роботи. Позашивали, попрали, попрасували, причесали, і до вечора іграшки були, наче новенькі.
А, Мар´яночка аж сяяла від щастя. Зрозуміла, як треба поводитися з іграшками. – Більше я не буду кривдити, ламати та розкидати іграшки, – пообіцяла мамі.
Автор: Віталія Савченко.
