У дитинстві я дуже пишалася своїм батьком і любила його навіть більше мами. Хоча і мама у мене – найкраща! У нас була найщасливіша сім’я – про це говорили всі знайомі.
Батько не шкодував для нас часу, здійснював для мами навіжені вчинки – лазив у вікно з квітами, співав зі знайомими музикантами серенади під вікном і багато іншого. Я все це добре пам’ятаю. А для мене батько виконав мою велику дитячу мрію – подарував кошеня з очима кольору морської хвилі. Лазурик і тепер живе зі мною, старий зовсім вже, майже не ходить.
Коли мені виповнилося 14 років, в мій День народження, тато від нас пішов. До іншої жінки. З ранку, як ні в чому не бувало, привітав, подарував золоту каблучку і відправив нас з мамою в ТЦ купити ще щось собі. А коли ми повернулися – його вже не було. Він забрав тільки своїм особисті речі. На столі був святковий обід, який він нам приготував, записка для мами і документи на квартиру, переоформлені на її ім’я. Більше я батька ніколи не бачила, не отримала від нього жодного листа, жодного дзвінка. Нічого!
Виявилося, що у нього давно вже була інша сім’я, там була теж дочка – 2,5 рочки. Вони разом поїхали в інше місто, а потім емігрували до США.
Мама моя від такого підступного удару не змогла оговтатися – її не стало через 7 місяців, просто розтанула.
Далі я жила з бабусею – його мамою, яку він теж кинув і ніколи з нею не зв’язувався. Провести її в останню дорогу він не з’явився.
А я зненавиділа всіх чоловіків, в кожному бачу потенційного зрадника. Я не розумію, як можна робити так багато хорошого і потім разом все перекреслити.
Зараз мені 29 років, я доволі симпатична, з гарною роботою, шанувальників повно і можна було б створити сім’ю. Але я не можу змінити своє ставлення до чоловіків і просто відшиваю всіх.
Не знаю, навіщо все це розповідаю, бачу, що часто коментарі бувають дуже жорстокими, але раптом хтось все ж скаже щось таке, що допоможе мені змінити свою думку щодо чоловіків. Стомилася від самотності.
