Коли Микола сказав, що одруживя з Валентиною, його мати довго плакала. Її чоловік не хотів приймати в сім’ю таку невістку. Тому молоді навіть весілля не зіграли

Щоб відвести душу, Світлана Петрівна поїхала до сестри. Вислухавши її, Лариса порадила: «Підтримай сина. А дитина, чия б вона не була, – це завжди щастя. Ось побачиш, згодом це зрозуміє і твій Дмитро».

Повернувшись додому, підбадьорена Світлана Петрівна вирішила спокійно поговорити з чоловіком про подію, але він навіть і слухати не захотів. Не буде в його будинку чужої дитини – і все. Тому розмови не вийшло.

Незабаром у невістки був день народження. Світлана Петрівна зібралася її привітати.

– Не смій! – вигукнув чоловік, зрозумівши, куди чепуриться дружина. – Я забороняю тобі до неї йти!

Сердитий Дмитро пішов на кухню і демонстративно налив собі чарку.

– Марійка, – покликала Світлана Петрівна дочку, яка жила з ними. – Піди привітай Валентину. Сама розумієш, як важко Миколі, адже він сподівався, що ми прийдемо. Весілля вони не святкували, то хоч зараз посиділи б за столом …

– Не переймайся, мам, – заспокоювала Маша. – Все буде добре. Валентина добра, привітна. Ми з нею вже давно подружилися. А дочка її, Вероніка, таке гарне дитя. Весела, цікава.

Маша взяла подарунок, приготований матір’ю і не встигла ще й до дверей підійти, як її зупинив батько:

– Ти куди?

– Піду погуляю з дівчатами. Спека спала, тому посидимо в парку.

– Дивись мені, не знайди ще й собі таку пару, як Микола! Нам чужі діти не потрібні!

Світлана Петрівна зайшла в спальню, присіла на ліжко і тихенько, щоб Дмитро не почув, заплакала.

Минуло півроку. Якось Микола повідав матері, вони з Валею чекають дитину. Дізнався про це і батько. Хоч як це дивно, але ця новина вплинула на нього просто чудесним чином. Довго обговорював її, а потім почав … збиратися до сина в гості. І все примовляв:

– Це якесь щастя – я скоро буду мати свого онука!

– Дмитро, двох онуків, – тихо зауважила Світлана Петрівна.

– Нехай буде так, як Бог велів, – Дмитро якось винувато подивився на дружину. – Хіба я без серця?

– Ти полюбиш Вероніку ось побачиш. Я відразу ж пригорнулася до неї, ми часто гуляємо разом в парку, – зізналася дружина, надягаючи святкову сукню.

Невістка завмерла, коли побачила на порозі чоловіка батьків. Ввічливо запросила їх в будинок, почала готувати частування. Миколи вдома не було.

Вероніка відразу кинулася до бабусі, притулилася до неї, а потім подивилася на діда і сказала:

– Ти схожий на мого тата, тільки він молодший за тебе. А ще він кращий!

Коли прийшов Микола, вони довго говорили. Бабуся читала Вероніці казки, Валентина розповідала свекрусі про свою родину, роботу. Так було їм усім затишно.

Повернувшись додому, чоловік почав дорікати Світлані Петрівні. Мовляв, потайки зустрічалася з дітьми, обманювала.

– Ти ж казав, що ніколи не приймеш невістку з чужою дитиною.

– Я й подумати не міг, що Вероніка така мила дівчинка! – виправдовувався. – Та й невістка славна. Ось дурень старий! Чого я так довго не міг зрозуміти сина! Ти бачила, як він щасливий?

Незабаром на радість всім народився Максим. Дмитро щотижня ходив грати з онуком, гуляв з ним і Веронікою в парку. Одного разу дівчинка запитала:

– Дідусю, чому в Максимка прізвище Савченко, як у тебе, а в мене інше?

– А яке тобі більше подобається? – запитав дідусь, посадивши внучку на коліна.

– Таке, як у тата.

У той же день Дмитро покликав сина до себе і дав йому прочухана:

– Ти чому до цих пір не удочерив Вероніку?

Читайте також: – На, коляднику, до обручки докладеш. А то, чого доброго, прийдеться моїй Валі приміряти дірку від бублика. Івана пересмикнуло. Він хотів так само в’їдливо чоловікові відповісти, та дівчина вчасно смикнула хлопця ззаду за штани. Вони одружились, то щастя батько розвіяв

– А хіба від цього залежить моє ставлення до неї? Вона мені, як рідна.

– Твоє – ні. А ось Вероніці, як видно, не байдуже.

– Я й не знав. І Валентина про це мови не заводила.

– Бачиш, Вероніка довіряє мені більше, ніж тобі. Поговори з дитиною, заспокой, скажи, що вона теж Савченко. І негайно виріши це питання …

Слухаючи цю розмову, Світлана Петрівна не могла натішитися. Вийшло все, як віщувала сестра. Вони з чоловіком не уявляють свого життя і без Вероніки, і без невістки, яку полюбили як власну дочку.

автор – Надія Адамчук