Коли Василева родина дізналася, що я ношу під серцем його дитину відразу сказали що ніколи не дозволять взяти мене за жінку, бо я йому не пара

Коли тобі девʼятнадцять, і ти кохаєш усім серцем, тоді здається так буде все життя.

Але не так склалося, як гадалося. На заваді нашому щастю стала його мама і родичі.

Ми зустрічалися ще зі школи. Разом ходили на танці до сільського клубу. Любилися.

Будучи ще юною, я не відразу зрозуміла, що ношу під серцем дитя. Раніше за мене це зрозуміла моя мама, коли я дуже хотіла спати, і як не дивно, квашених помідорів.

Каже  «Олю, ти напевно при надії» тоді мені як сніг на голову це було.

Телефонів на той час не було, заледве дочекавшись вечора, я побігла до груші, під якою ми зустрічалися кожен вечір. Чи то сніг, чи дощ, він завжди мене там чекав.

Такий красивий, кучеряве волосся, щира посмішка, карі очі і пухкі вуста. Я так любила на нього дивитись при місячному сяйві.

Того вечора моє серце вискакувало. Розказала новину. Він підняв мене на руки, міцно обійняв, сказав що дуже щасливий.

Ми почали обговорювати що робити далі. Найперше, треба було заслати старости. Щоб не відтягувати весілля, і встигнути все підготувати до приходу на світ дитини.

Він пообіцяв все владнати і на Спаса, через два тижні ми порадились влаштувати сватання.

Тієї ночі я не могла заснути. Все уявляла як то буде, якою я буду нареченою. Хвилювалася через дитятко, але вірила, що Василь буде поруч і ми справимся.

Моя мама мене підтримувала, я розказала все, про що ми домовились, і стала знову чекати зустрічі під грушею.

Він не прийшов.

Читайте також: Іноді навіть до сліз прикро, думки, що ж такого я зробила в минулому чи в цьому житті, чим завинила, що пізнати щастя особистих стосунків мені не дано

Я побігла під його будинок, подивитися, чи бува щось не сталося. У всіх вікнах горіло світло. Моє серце пекло, я відчувала недобре.

Наступного дня прийшли його батьки. Сказали що я їхньому сину не пара, і вони ніколи не дозволять йому взяти мене за жінку.

Вони вимагали зробити тест ДНК, щоб доказати, що це дитя справді його. Звичайно на це я не погодилась.

Світ зупинився. Я не могла повірити. Щосили трималась за думку, що я маю бути сильна заради серденька яке у мені бʼється.

І мала таки надію що він прийде, не дивлячись ні на що. Шукала зустрічі, ходила тими стежками, куди він міг ходити. Але все марно. Було враження, що він просто зник з лиця землі.

Я вмивалася сльозами. В голові крутилося одне лиш питання «чому»? Чому він обрав позицію батьків, а не власну дитину і наше кохання?

Час сплив.  Маю щастя, що поруч була моя мама, любляча і яка все розуміла, знаходила завжди слова розради.

У мене з’явився синочок.

Копія його.

Ті самі очі, те саме кучеряве волосся. І ніякого тут тесту ДНК не потрібно.

Це дитя стало мені розрадою. Сльози висохли. Я прийняла те, що роститиму його одна.

Так і сталося.

А Василь, моя найперша любов і найбільша рана на серці, втопився у пляшці. Ніколи не женився, і майже не виходив із хати. Хай подякує за це батькам.

Я вийшла заміж, син мій красень, виріс. Знає все від початку до кінця, хто його тато, і як все було.

А от на  питання «Чому» мені так ніхто і не дав відповіді.

Історію написала, Mavka спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.

Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Світлина, Марічки.