Ірина не любила повертатися додому — вона почувалася там не потрібною. Про неї згадували лише тоді, коли треба було щось по дому робити. Невдовзі дівчина пішла вчитись і приїжджала до рідної оселі тільки на канікули.
Вона знала, що може покладатися лише на себе. Всього дівчина добивалася сама. Сьогодні Ірині вже сорок. У неї високооплачувана робота й придбана на зароблені гроші однокімнатна квартира. А сім’ї у Ірини немає. Кожні стосунки з чоловіками вона обриває тоді, коли тільки починається розмова про весілля. Каже, що не хоче повторювати долі своєї затурканої мами і сестри.
Мама ж все життя прожила з чоловіком, який кожного дня влаштовував сварки та бійки. Сестра вийшла заміж за ледаря й щоразу випрошує в Ірини гроші — дітям на харчі чи одяг.
Читайте також: Тепер ми з тобою – дві різні долі, в будинках навпроти.
Можливість реалізуватися для Ірини дуже важлива. Але ж хтозна, чи за кілька років вона не пошкодує про те, що залишилася сама в чотирьох стінах? Адже найбільше щастя кожної жінки — то материнство. А Ірина категорично не хоче дітей. Дівчині набагато цікавіше жити для себе, подорожувати. Вона вважає, що кожен — сам творець своєї долі й не варто дотримуватися якихось суспільних стандартів. І, мовляв, для неї самотність — елемент щастя.
