– Любо, ну куди ти зібралася, яке весілля, хто за тебе працювати то буде? – обурювався Семен Аркадійович.
– Я тільки на день, туди і назад, ну будь ласка, подруга найкраща заміж виходить.
– Добре, так і бути, тільки близько до нареченого то не сідай, уведешь ще.
– Все смієтеся, – почервоніла дівчина.
– Ні, я добра тобі бажаю, ну, йди, поки не передумав.
Вона встала і кулею вилетіла з кабінету начальника, а Семен, подивившись у вікно, задумався. Ось уже кілька місяців Люба працює у нього у відділі, взяв її відразу ж після інституту, без досвіду, не кожен так ризикне, а він побачив в її очах рішучий вогник, якого в той день не було ні у одного претендента. Повірив, і не помилився. Джерело
Уже через кілька місяців дівчина показала такі результати, що її більш досвідчені колеги тихенько відводили очі в бік, коли він говорив про виконання плану і квартальних преміальних на оперативці.
Але саме те головне полягало ось у чому, здається Семен Аркадійович закохався, вперше за шість років, що пройшли з моменту відходу дружини. Він раптом відчув, що втомився від нескінченної самотності, яка навалювалося на нього щовечора.
Від попереднього шлюбу у чоловіка залишилася дочка. Розкисати було ніколи. Ось і тримався, що говориться з останніх сил, вкладаючи в дитину, все, що міг, зрідка навідувалася бабуся, забирала внучку, та дивилася на сина жалісливим поглядом, зітхаючи:
– Тепла материнського їй не вистачає.
– Мамо, не починай, – перебивав Семен.
– Сьомушка, а що жінок навколо тебе хоч греблю гати, ну невже не знайшла та, що по серцю?
Він махав рукою, і виходив з кімнати, а вона зітхаючи збирала внучку. Такі дні Катя любила найбільше, вона їх називали «бабусиними».
Того вечора Семен і Люба зіткнулися випадково в кафе, він заходив, а вона поспішала кудись. Не помітивши сходинку, дівчина спіткнулася і початла було падати, але сильні руки чоловіка підхопивши її, швидко повернули у вертикальне положення.
Побачивши свого рятівника, Люба чомусь розсміялася, а він почервонівши, автоматично поправив сорочку і піджак.
– Щось не так?
– Та, ні, з вами все в порядку, здрастуйте!
Стояв теплий серпневий вечір, Семен Аркадійович подумав: «А була не була, зараз або ніколи!», Взяв і запросив дівчину прогулятися.
– Сьогодні обіцяли небувалий зорепад, нам просто не можна його пропустити!
– Ну раз так, то я не можу вам відмовити! – посміхнулася Люба.
Вони блукали по міських вулицях, загадуючи бажання на падаючі зірки, реготали до сліз, а на прощання домовилися зустрінеться ще раз.
Так пролетів місяць, Семен не сховав від дівчини що у нього є дочка від попереднього шлюбу, а Люба все переживала, як складуться їхні стосунки, адже досвіду спілкування з дітьми у неї не було, в сім’ї росла одна, подруги своїми ще не встигли обзавестися, а тут вже доросла дитина.
– Не переживай, Катя цього року пішла в перший клас, вона хороша дівчинка, товариська, ви з нею обов’язково знайдете спільну мову.
– І все одно я переживаю. А раптом не вийде?
– Це говориш мені ти? Красуня, відмінниця, спортсменка? Не вірю. Краще тебе нам нікого не знайти, пробував вже.
День знайомства з Катею Люба пам’ятала, як в тумані, та виявилася чудовою дівчинкою з двома рудими кісками і кумедною ямкою на підборідді.
Познайомилися, поласували в кафе піцою, купили в парку солодку вату, потім гойдалися на гойдалках, в якийсь момент Люба ніяково повернулась і штовхнула Катю в калюжу, та розплакалася від болю і обази, встала і побігла додому. Семен поспішив за дочкою, пообіцявши передзвонитир.
А дівчина залишилася сидіти в парку одна, спостерігаючи, як вправно інші мами справляються зі своїми чадами, звинувачуючи себе за незграбність і неуважність.
– Це погана тітка, – плачучи, уже вдома, говорила Катя батькові – не приводь її тато, нам добре і вдвох.
– Послухай, тітка ж не навмисно штовхнула тебе, у неї просто ніколи не було дітей.
– І не буде, – фиркнула дівчинка.
– Почекай, так не можна говорити. Ти ж сама хотіла, щоб в нашому будинку з’явилася мама, і молодший братик чи сестричка – Семен кивнув на стіну, де в два ряди висіли Катіні малюнки – мама, тато, брат і вона.
– Так, хотіла.
– Давай дамо тітці другий шанс, запросимо її до нас додому.
Повисло мовчання.
– Добре, – тихо сказала дівчинка і обняла батька.
Остаточно «крига скресла» у відносинах Люби і Каті лише через кілька тижнів, коли та прийшла в гості з величезною лялькою в руках. Напередодні Семен зробив їй пропозицію, була призначена дата весілля, залишилося запросити на неї маленьку принцесу, що і зробила Люба подарувавши іграшку і красиву листівку, яку малювала сама весь вечір.
– А ти покажеш мені весільну сукню? Так, я знаю, татові не можна дивитися, а мені то можна?
Люба із задоволенням виконала прохання дівчинки, і це був перший їх крок до повного примирення.
Той вечір вони провели у Люби вдома, розглядаючи туфлі, фату, і саму сукню.
– У мене теж буде така-ж? – запитала дівчинка.
– Звичайно.
– І у мами теж була?
– Напевно була
– Тато сказав, що вона зараз немов фея живе на хмарах і дивиться на мене з висоти. А коли мені погано, спускається по чарівної сходах і заспокоює, тільки я цього не бачу. А так хотілося б.
Дівчинка зітхнула і потяглася до Люби.
– Ти будеш моєю мамою? Погоджуйся, у нас з татом добре, тільки не вистачає дбайливих жіночих рук, так бабуся каже. Вона приїжджає у вихідні і пече татові смачні пиріжки. Вони тобі теж сподобаються.
– Добре, – зі сльозами на очах відповіла дівчина – я буду твоєю мамою, і з бабусею ми обов’язково познайомимося.
А потім було весілля, це був найщасливіший день у Катиному житті, тепер у неї була повна сім’я: не намальована, а справжня мама і батько, а вона ніби маленька принцеса сиділа між ними за святковим столом. Справа залишилася за малим – добути маленького брата або сестричку, але це вона доручила батькові – він завжди виконує обіцянки, цього разу все теж має отримати!
