Маленька дівчинка тихо схлипувала у куточку інтернатівського коридору. У неї сталася бiда, найгірша, яка тільки може бути в інтернатівських дітей

Ангел-хоронитель

Маленька дівчинка тихо схлипувала, причаївшись у самісінькому куточку просторого інтернатівського коридору. Їй було так боляче і так шкода себе, що від відчаю сльози все рясніше скапували з її красивих, але таких засмучених, оченят, розбиваючись об підлогу.

Того дня в інтернаті практично нікого не було, за винятком Юлиної виховательки, прибиральниці, та ще кількох працівників закладу.

Тетяна Іванівна знала, що знайде Юлечку саме тут – в кінці коридору. Дівчинка завжди сюди прибігала, коли її хтось образив, чи забрав іграшку. Або просто тоді, коли їй було сумно.

Дівчинку ніхто не навідував у цьому закладі. Вона просто знала, що Бог покликав до себе на небо її батьків, а за Юлечкою на землі наглядають Його янголята-хоронителі. Таку історію дівчинці розповіла Тетяна Іванівна, і в дівчинки ані підстав не вірити вихователю, ані навіть найменших сумнівів не було, що так воно й насправді.

Тетяна Іванівна підійшла до Юлечки, і, обійнявши, тихенько сказала:

– Не плач, моє сонечко. Завтра я принесу тобі новеньке взуття і тоді разом підемо на виставу, адже її не тільки сьогодні показують, а ще два дні вона буде у нашому місті.

Дівчинка зраділа. Бо й направду так прикро було б через якусь дрібничку не піти у театр, яким вона марить змалку. Вона сьогодні так хотіла потрапити на виставу, та стався неприємний казус. Вже вийшовши до воріт інтернату, дівча враз відчуло дотик крижаної води на своїх маленьких ніжках. Коли поглянула вниз, то побачила, що підошва від взуття так і залишилася в калюжі, окремо від чобіт. Стареньке взуття не витримало весняних дощів. Тож Юлечка змушена була повернутися в інтернат, оскільки до перегляду вистави залишилося не так багато часу, та й іншої пари чобіт у неї все одно не було.

Тетяна Іванівна першою зголосилася залишитися з дівчинкою, та й особливого бажання іти сьогодні до театру в неї не було, бо ще від ранку головний біль не давав спокою. Мабуть, через зміну погоди.

Поки вихователька зачиняла ворота, Юлечка чимдуж побігла до свого сховку.

Дівчинку підбадьорили слова виховательки. Вона подумала, що так навіть краще. Бо нині, коли всі інтернатівці пішли в театр, вона не змогла б зосередитись на виставі, адже добре знає, які «шумні» її друзі.

Наступного ранку Юля прокинулася раніше від усіх. Вона пішла вмиватися, чистити зубки, а коли повернулася назад, у кімнату, то ледь стрималася, аби не закричати від радості. Адже біля її ліжка лежали дві пари новенького взуття – зимові теплі уги та весняні гумові чоботи, розфарбовані барвистими квітами і метеликами.

Дівчинка одразу ж приміряла взуття, але другі чобітки їй, очевидно, найбільше сподобалися, бо вона так і залишилася стояти в них.

– Ну що, готова сьогодні йти в театр? – як завжди, мило запитала Тетяна Іванівна.

– Так! Дякую! – не стримувала радості дівчинка. – Ви така хороша. Шкода, що ви – не моя мама…

Вихователька обійняла свою підопічну, а в самої на очі накотилися сльози. Серце ж почало шалено калатати. Вона була розчулена від щойно почутого.

Читайте також: Не пощастило Сашкові, – говорили родичі, – дружина йому дісталася негарна. Свекруха ж взагалі відверто говорила: – Анька нам породу псує; якщо діти в неї підуть, то не заздрю своїм онукам

Тетяні згадалися ті роки, коли вона була такою ж, як Юля. Ця дівчинка нагадувала їй саму себе – така ж щира, довірлива і дуже рaнима. А ще Таня, як і Юлечка, виховувалася в інтернаті. У цьому ж.

Цей день став незабутнім для них обох. Після театру вони ласували смачними круасанами у затишній кав’ярні і спілкувалися.

Вже перед входом до інтернату Юля міцно стисла руку виховательки і сказала:

– Дякую. Ви – мій ангел-хоронитель.

Тетяна Іванівна ще міцніше стисла руку дівчинки і обняла її. Вона твердо знала, що зробить усе можливе, аби дівчинка була щасливою. Сьогодні для обох був непростий день, тож пора іти відпочивати. А завтра… Завтра Тетяна Іванівна почне збирати необхідні документи, щоб удочерити Юлечку.

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram