Ольга Сергіївна вирішила сходити по хліб. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба.
Пішла … а телефон забула! Анюта каже, що телефон повинен бути завжди при ній.
-Доча, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.
-А трапиться що з тобою … Мам, телефон завжди повинен бути поруч ….
Повернувшись, Ольга Сергіївна взяла телефон в руки. Так і є … Аня дзвонила. Джерело
Набирає номер, в трубці – голос дочки …
-Мам, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.
-Що за справа? -, але у відповідь чути тільки писк телефону.
Через півгодини приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.
-Анют, щось трапилося? – Ольга Сергіївна почала хвилюватися.
-Так все нормально, мам … Що ходити по колу? Мам, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А твій дім! Продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?
-Я не хочу вас стискувати. Мене і таке життя влаштовує. Ви б тільки частіше приїжджали …
-Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх кожен день.
-Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.
Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:
-Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!
-Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.
-Все, Ань, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Видно гроші для неї важливіше сім’ї …
-Іди до машини. Я зараз підійду…
… Ольга Сергіївна взяла тільки найнеобхідніше, що їй могло знадобиться. На душі було до болю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка були особливо дорогими серцю.
Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя … хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інша жити в будинку, де є свої правила.
Анечка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.
Сусідка Глаша обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.
Минув всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було. Павло з Ганнусею постійно сварилися, кричали один на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.
Після продажу будинку минуло вже кілька місяців. Справа, на яку були віддані гроші, прогоріла. Павло став ще більш дратівливим, іноді приходив п’яним додому. Після однієї з такою сварок, Анечка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:
-Мам, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад ….
PS: Ольга Сергіївна зараз живе в будинку для літніх людей. Діти відвідують її кілька разів на рік. Павло так і не знайшов нормальної роботи, тому живуть на зарплату Ані. Аня кілька разів кликала маму назад, але Ольга Сергіївна так і не погодилася.
