-Мам, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад

Ольга Сергіївна вирішила сходити по хліб. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба.

Пішла … а телефон забула! Анюта каже, що телефон повинен бути завжди при ній.

-Доча, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.

-А трапиться що з тобою … Мам, телефон завжди повинен бути поруч ….

Повернувшись, Ольга Сергіївна взяла телефон в руки. Так і є … Аня дзвонила. Джерело

Набирає номер, в трубці – голос дочки …

-Мам, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.

-Що за справа? -, але у відповідь чути тільки писк телефону.

Через півгодини приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

-Анют, щось трапилося? – Ольга Сергіївна почала хвилюватися.

-Так все нормально, мам … Що ходити по колу? Мам, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А твій дім! Продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?

-Я не хочу вас стискувати. Мене і таке життя влаштовує. Ви б тільки частіше приїжджали …

-Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх кожен день.

-Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.

Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:

-Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!

-Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.

-Все, Ань, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Видно гроші для неї важливіше сім’ї …

-Іди до машини. Я зараз підійду…

… Ольга Сергіївна взяла тільки найнеобхідніше, що їй могло знадобиться. На душі було до болю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка були особливо дорогими серцю.

Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя … хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інша жити в будинку, де є свої правила.
Анечка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.

Сусідка Глаша обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.

Минув всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було. Павло з Ганнусею постійно сварилися, кричали один на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.

Після продажу будинку минуло вже кілька місяців. Справа, на яку були віддані гроші, прогоріла. Павло став ще більш дратівливим, іноді приходив п’яним додому. Після однієї з такою сварок, Анечка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:

Читайте також: Не судилося єдиному синові стати опорою для матері в її старості. Він пoмер, коли до весілля залишалися лічені дні: збиралися з нареченою за обручками. Коли Домніка проводжала сина в останню путь, їй здавалося, що вона втратила все. Але попереду її чекала ще одна, не менш важка втрата

-Мам, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад ….

PS: Ольга Сергіївна зараз живе в будинку для літніх людей. Діти відвідують її кілька разів на рік. Павло так і не знайшов нормальної роботи, тому живуть на зарплату Ані. Аня кілька разів кликала маму назад, але Ольга Сергіївна так і не погодилася.