У моєї доньки Каті є краща подруга – Даша. Вони товаришують вже кілька років. Спочатку були в одній групі в дитячому садку, потім і в школі потрапили в один клас. У нас повна сім’я середнього достатку, а ось у Даші була тільки мама, та й та не путня, вuпuває.
Те, що моя дочка товаришує з дівчинкою з неблагополучної сім’ї ніколи не викликало у мене негативу, тому що Даша дуже скромна, тиха і не розпещена. Я, навпаки, знаючи про ситуацію в її родині, намагалася посмачніше нагодувати дівчинку, купувала їй теж всякі дрібнички типу резиночок-заколочок. Джерело
У подробиці того, як живуть Даша з мамою я ніколи не вдавалася, поки не стався один випадок. Моя дочка повернулася зі школи вся в сльозах. Ну, напевно, погану оцінку отримала, подумала я. Катя сиділа мовчки в своїй кімнаті і розповідати мені ні про що не хотіла.
Я і так, і сяк намагалася завести розмову, але дитина на контакт не йшла. Пообідала дочка теж мовчки, сама зробила уроки, прибрала в кімнаті без нагадування і навіть не попросилася гуляти. Така поведінка мене насторожила.
Катя мовчала ще два дні і я забила на сполох. Після її повернення зі школи, я повідомила, що зараз ми підемо до психолога, який допоможе нам. Тут Катя кинулася мені на шию, знову розревілася і тихо запитала:
– Мамочко, а ти мене теж в дитячий будинок віддаси?
Я просто остовпіла від такого питання. Який дитячий будинок? Навіщо? Чому?
І дочка, схлипуючи, почала мені розповідати про те, що її кращу подругу Дашу мама здала в дитячий будинок. У школу вона тепер не ходить, а хлопці в класі говорять, що так сталося, бо Даша просила маму допомогти їй з уроками, погано прибирала в будинку і занадто багато розмовляла. А потім до них прийшли якісь люди, напевно, психологи, поговорили з Дашою і забрали її в дитячий будинок.
Я притискала дочку до себе з усієї сили і теж плакала. Мені довелося довго переконувати свою дівчинку, що вона молодець і нікому ніколи я її не віддам. Раптом мене осяяло:
– Катю, а підемо відвідаємо Дашу в дитячому будинку?
Дочка відразу перестала схлипувати і ми почали швидко збиратися. Зустріч подружок складно описати словами, це були радісні обійми і нескінченні розмови. Поки дівчатка спілкувалися, мені вдалося поговорити з працівницею дитячого будинку.
Вона мені розповіла, що мати Даші не тільки сильно вuпuвала, але і била дочку, небайдужі сусіди кілька разів скаржилися в органи опіки і тепер матір чекає суд щодо позбавлення батьківських прав. Даша залишиться в дитбудинку, бо родичів, які бажають взяти її під опіку, немає, та їх і взагалі у дівчинки немає.
Я дуже люблю свою дочку і заради неї готова полюбити чужу дитину, тому я вмовила чоловіка і ми оформили опікунство. Катя і Даша щасливі, що тепер живуть разом, а вже які вони у мене слухняні! Помічниці в усьому!
