Я – свекруха. Якщо вірити статтями в жіночих журналах і коментарям до них, то я – погана свекруха, бо мені не подобається моя невістка. Але, питається, чому вона мені обов’язково повинна подобатися? Вибирала її не я, а мій син. Якщо він буде щасливий, значить, я помиляюся, якщо у них не складеться життя, значить, я права. Вирішувати щось йому, тому що жити – йому. Але, при цьому, чому я не можу мати власну думку?
Крім того, моя невістка нічого не зробила, щоб мені сподобатися. Навпаки, здавалося, вона поріг нашого будинку переступила в переконанні, що я – її ворог, з яким потрібно боротися з першої хвилини. Ось вона і бореться, в міру свого розуму і можливостей. А як інакше розцінити її абсолютне неприйняття всього, що я говорю або прошу ?! Адже жити нам доводиться в одній квартирі – чоловік у мене пoмер, ми вдвох із сином в «трійці» жили до його одруження – тепер живемо втрьох.
Справа до смішного доходить: відразу після весілля син, ніяковіючи, сказав, що вони будуть харчуватися окремо. Ну що ж – молода сім’я, невістці хочеться відчути себе господинею – чому б і ні? Хоча це нерозумно, адже я не працюю, часу у мене багато, і мені зовсім неважко готувати, як я і готувала раніше. Це я і сказала синові, але сперечатися не стала.
Що вийшло в результаті? На кухні з’явився другий холодильник, хоча і в першому місця більш, ніж достатньо. Обидва вони працюють, приходять додому пізно, в обід перекушують десь в кафе, а ввечері часу, щоб приготувати повноцінний обід, не вистачає – перебиваються піцою, пельменями або всухомятку. А у сина шлунок хворий. Знову запропонувала готувати вечерю для всіх – невістка відмовилася навідріз. Стала я хоча б сина потихеньку підгодовувати нормальною їжею, адже розболіється! Такий скандал був, коли вона виявила – не розкажеш. Син їсти мою їжу перестав, але бачу, що відчуває себе не дуже.
Прибирання в будинку теж носить кумедний характер: невістка миє підлогу тільки в кімнаті сина – тепер їх спальні, навіть мокру ганчірку демонстративно перед дверима укладає. Попросила не робити цього – паркет спучиться, нуль уваги. Тепер перед їх кімнатою від мокрої ганчірки темна покручена пляма. А всю решту квартиру, кухню і санвузол, мию я, чищу я і посуд, плиту, сантехніку. Мені неважко, я ж і раніше це робила, тільки ось смішно дивитися на таке господарювання.
Читайте також: Дружин буває багато, а рідня одна. Після одруження чужинці почали господарювати у мене в будинку
У ті вечори, коли вони залишаються вдома, невістка намагається мене не помічати. Причому робить це якось особливо прикро. Якщо я сиджу в вітальні і дивлюся телевізор, вона може зайти, переключити на інший канал, а потім кинути пульт і піти. Заголом, купила я собі другий телевізор і поставила в свою кімнату.
Якось невістка сильно застудилася і не пішла на роботу. Я приготувала їжу, викликала лікаря, сходила в аптеку за ліками, уколи зробила, посиділа з нею, погодувала. Поговорили добре, я їй про дитячі роки сина розповідала, вона начебто з цікавістю слухала. А ввечері я почула, як вона синові скаржилася, що його мати весь день спокою не давала, приставала з розмовами, вона навіть поспати не могла. З тих пір я намагалася з нею не розмовляти – відповідала, якщо що запитає, а сама мови не починала. Так ми і жили.
Влітку мене запросила до себе подруга пожити, я і провела там 2 місяці, подзвонюючи синові, щоб переконатися, що все в порядку. Він приїжджав кілька разів один, привозив нам продукти. А коли стало холодно, я вирішила повернутися. Невістка пішла провідати своїх батьків, і вдома мене зустрічав один син з винуватими очима.
Коли я попрямувала до своєї кімнати, він став говорити, що вони тут вирішили, що мені в маленькій кімнаті буде затишніше, і прибирання менше. А їх двоє, тому вони мої речі переставили до себе в кімнату, а самі переїхали в мою. Я стояла на порозі своєї спальні, в якій ми з моїм пoкійним чоловіком жили, де все про нього нагадувало. Дуже хотілося плакати, але я знову промовчала.
Правда, після цього стала шукати розмін квартири – якщо я так заважаю в будинку, то нехай живуть окремо, самі господарюють, а я як-небудь сама. Але невістка, дізнавшись про це, стала проти, тому що навіть нашу чудову квартиру в центрі можна було розміняти тільки на квартири в спальних районах. Я на власні вуха чула, як вона синові говорила, що не можна це робити, що мати скоро пoмре, і таку квартиру втрачати просто нерозумно!
Мені 57 років. Так, серце у мене хворе, тому я пішла на пенсію. Але відчуваю себе непогано, а як жити в будинку з людиною, яка чекає, що я скоро пoмру? Я довго згадувала, чому ж я їй так не догодила, і не можу зрозуміти. Без згоди сина квартиру мені не розміняти, а він, послухавшись дружину, тепер заперечує, вмовляє мене, що все буде добре, що ми ж не сваримося, живемо мирно – чого ще потрібно. Та й у разі чого за мною буде, кому доглянути. А я більше смeрті боюся тепер цього «у разі чого», щоб не потрапити в повну залежність від своєї невістки.
Знайомі пропонують розділити особові рахунки і продати або обміняти свою частку квартири, але як можна своєму синові таке влаштувати ?! І, що робити, розуму не прикладу.
Ольга Іванівна
