fbpx

Моторошно якось – в жовтневому лісі чудеса показувати. По шкірі побігли мурашки. Він загадково посміхався

Вона йшла по стежці осіннього парку, безцільно кидаючи в різні боки барвисте осіннє листя. З кожним кроком носи нових супермодних осінніх черевичок яскраво виблискували в променях сонця. Але який у цьому тепер сенс – цього нового придбання не оцінить ВІН – до недавнього часу єдиний в світі .

У неї і зараз є все – любов, цікава робота, коло надійних нібито друзів, з якими при нагоді можна випити чашечку кави або кілька келихів вина, піти на Супермодний фільм.  Нібито все нормально, все як у людей, але чогось не вистачає.

Рівно рік тому (була така ж золотиста осінь, втім, мабуть, трохи тепліше) вона теж йшла стежкою осіннього парку. Це ж така розкіш – йти на роботу не через наповнену людьми і авто вулицю, а пройти крізь це помаранчеве диво! І нехай, – це немаленький шанс запізнитися на роботу і отримати від старої маразматички – начальниці, все одно вже давно пора змінити роботу.

Не втримавшись, вона все ж присіла на лавочку – подивитися, як грають осінні промені сонця в золотисто-червоному аркуші її улюбленого клена – коли вона заходила в парк, він завжди привітно махав їй і плескав гілками! І сьогодні він по-своєму сказав їй, скинувши їй на ніс мабуть останній привіт від нинішнього літа – тоненьку, як шовкова ниточка вищої якості, павутинку. «На щастя!” – Подумалося їй.

Читайте також: Хорошим він був до тих пір, поки офіційно зареєстрували шлюб і вона прописала його у своїй квартирі

– Напевно, вона остання цього літа, – раптом сказав хтось поруч з нею. Тільки зараз вона помітила, що не одна вона божевільна – сидить милується осіннім листочками, а вже чверть години, як у всіх порядних людей почався робочий день. Чоловік в порвинних на колінах джинсах (чомусь їй відразу кинулася в очі ця модна деталька, а чоловікові було вже явно сильно за тридцять), з до болю знайомим обличчям – чи то відомого політика, то чи якогось італійського футболіста поглядав на неї хитруватим поглядом синіх очей крізь тонку вишукану оправу окулярів.

-Осінь А може, фіг з нею, з тією роботою? – Він ніби прочитав її думки. – Слабо? Тоді давай я заберу тебе рівно о вісімнадцятій. Покажу тобі щось цікаве! До речі – мене звуть Георгій.

– Галя – розгублено відповіла вона, хоча ніколи не була нерішучою і не лізла за словом в кишеню. Поки вона приходила в себе, він зник. Тю, що за осінній якийсь привид – промайнуло в голові.

Робочий день пройшов якимись уривками, залишився майже непоміченим навіть черговий гучний скандал з основною мегерою-редактором. Галя все думала про НЬОГО, про зустріч, яку він їй призначив після роботи, але знову і знову примушувала себе повернутися з небес на землю – вони ж навіть номерами мобільних не перекинулися, що не чергувати ж їй тепер весь вечір на лавочці в парку, розмовляючи з кленом!

«Нічого, зараз утішу себе чорною шоколадкою, навушники застромлю в вуха і поїду додому». Там, як завжди, на неї чекали двоє – кішка і книжка.

Дивлячись під ноги, вона з сумом думала про те, що давно вже пора купити нові осінні чоботи – ці студентські легковажні «гріндерси» давно вже потрібно викинути – адже доросла, двадцять чотири стукнуло.

Раптом перед носом матеріалізувався спочатку букет її улюблених ромашок, а слідом за ними – та сама бажана чорна шоколадка з м’ятою.

– Вітання! Як пройшов робочий день? Ти вибач, я собі дозволив простежити за тобою в офіс, так як бовдур – забув мобільний запитати!

– Нічого, переживу, – намагалася показати себе крутою і байдужою.

– Ну що, ти готова до нових відкриттів у своєму житті? – Хитро підморгнув Гоша.

– А раптом ти – мaніяк? Завезеш мене в ліс, і – прощавайте мрії і надії!

– Ну хіба я схожий на збoченця? – засміявся він. – Підемо, тут моя машина.

В його автомобілі був якийсь незвичайний і приємний «смачний» аромат – або лимона, або грейпфрута. На традиційний чоловічий парфум не схоже – дуже свіжий і оригінальний запах. По дорозі вони розмовляли про все на світі. Розмова йшла легко, дівчина розмахувала руками, метала в водія кульками з шоколадної фольги. Вже встигли гаряче обговорити політичну ситуацію в державі, чемпіонат Італії з футболу (як виявилося, він любив все італійське і сам був трохи схожий на жителя Апеннінського півострова), а Гоша все вдавлював педаль газу. Вони вже опинилися за містом, за вікном заметушилися маленькі будиночки. Різкий поворот – опель попрощався з основною трасою, звернув убік села з поетичною назвою Калинівка. «Господи, куди ж він мене везе?” Галі не вистачало рішучості запитати вголос.

– Кажу тобі, не бійся. Для початку скуштуємо найсмачніший в околицях Києва шашлик. Так. Не смійся і не питай, навіщо було так далеко їхати. Він же самий смачний – саме в цьому лісництві, – знову зловив хід її думок Георгій.

В хатинці в лісі горів камін – дим трошки потрапляв в приміщення, все навколо було в легкому серпанку, волосся миттєво ввібрало цей аромат,  п’янuло. Вони знову розмовляли, перебиваючи один одного, знаходили все нові і нові теми, вона пила вино, посміхалася і кокетувала з ним. Він уже їй подобався! Яке щастя, що прийшло в голову пройтися ранковим парком! Часом з’являлися і раціональні думки – боже, та я ж в лісі з незнайомим чоловіком, мобільний розрядився.

З шашликом було покінчено – Гоша сплатив рахунок, галантно відчинив двері кафе – Галя на повні груди вдихнув пахощі осіннього лісу.

– Відвезеш мене додому? – Запитала вона.

– Так, але спочатку покажу тобі обіцяне диво. Якщо ти, звичайно, зможеш його розгледіти.

– Воно десь заховано? – Зацікавилася вона.

– Можна і так сказати, – загадково відповів.

Сіли в машину, поїхали знову вглиб лісу. «Моторошно якось – в жовтневому лісі чудеса показувати” По шкірі побігли мурашки. Він загадково посміхався.

– Все, приїхали. – Опель стояв на звичайній галявині, таких тисячі в лісах під Києвом.

Він допоміг дівчині вийти з машини.

– І що ж тут цікавого? – Озираючись на всі боки, запитала вона.

– Дивись під ноги! Бачиш – листя конвалій. Зараз вони загuнуть, а навесні відновляться, розквітнуть прекрасними білими квітами. Я дарую тобі цю галявину. У травні у тебе буде багато-багато конвалій! Ми приїдемо сюди разом, споглядати їх, вдіхати аромат. Ось це я вважаю справжнім дивом – з цієї негарного похмурого осіннього листя народяться прекрасні білі квіти.

Вона зачаровано слухала його, в глибині душі розуміючи – це – ВІН. Та любов, яку вона чекала все життя.

Минув рік, і все кудись зникло. А точніше – не зникло, а сховалося десь на дні зраненого, змученого коханням серця. Цей рік був щасливим – повним спілкуванням, подіями, щастям і гopeм, коли мимовільна сварка здавалася кінцем світу. А кінець всьому цьому звичайному щастю двох людей вона поклала сама. Одного вечора він зізнався їй, що одружений і має маленького сина. З тих пір якась частинка її серця помepла. Зовні вона майже не змінилася – хіба що стала трохи стрункіше і доросліше. Він не хотів її відпускати, але і дружину покинути не зміг. З тих пір Галя стала читати жіночі журнали – в них дуже точно описували її тpaгедію.

Джерело

You cannot copy content of this page