Хорошим він був до тих пір, поки офіційно зареєстрували шлюб і вона прописала його у своїй квартирі

Вперше Надія побачила Сергія взимку в школі, де навчалася. Була випускницею десятикласницею, а він влаштувався сюди працювати. Незабаром її всюди стали супроводжувати його небесно-блакитні очі. А потім був шкільний вечір поезії, організований для старшокласників. Тоді Сергій вперше провів Надію додому. Так зародилася їх велика любов.

Юнак після армії вступив на заочне навчання в інститут, вона ж всю весну і літо готувалася до випускних іспитів в школі, а потім – до вступу в інститут. На правах старшого Сергій супроводжував свою кохану, коли та поїхала здавати документи до вузу. Яким щастям світилися очі Надії, коли вона отримала повідомлення про зарахування до обраного вишу. Хлопець же не зрадів цьому, хоча і намагався приховати свої почуття. Ніби відчував щось.

Після від’їзду дівчини зустрічі стали рідше, зате полетіли листи один одному, сповнені любові. В одному з них красивим своїм почерком Сергій написав Надії клятву про вічну любов, під якою поставив крапелька кpoві. Ну яке дівоче серце залишиться байдужим до таких почуттів?

Але поступово між молодими людьми став пробігати холодок. Перед дівчиною розкрився широкий світ нових знайомств і вражень, хлопець же залишався на досягнутому рівні. Їх любов на відстані тривала більше двох років, а потім якось тихо зачахнула, залишивши щемливі спогади в душі. Коли Сергій переїхав до міста, де навчалася Надія, і влаштувався на роботу, було вже пізно: кожен з них йшов уже своєю дорогою.

Читайте також: Ти знаєш, що вступаю в шлюб я, не маючи до неї почуттів. Голова паморочилася від того, що я втрачаю його назавжди

В кінці третього курсу Надя дізналася, що її колишній коханий одружився. Наступного літа, закінчивши навчання, вона теж вийшла заміж. Жили в різних областях, тому довго не бачилися.

Але одного разу випадок звів їх разом. Домовилися про зустріч. На той час Надія вже була розлученою і одна виховувала сина. Коротке нічне побачення під їх улюбленою осикою сколихнуло в душах стільки почуттів! Виявляється, спогади про перше кохання обидва тільки глибоко заховали в своїй пам’яті, а саме почуття не зникло, воно було живим.

Прошло кілька років. Раптовий телефонний дзвінок Сергієвої матері знову нагадав про приховане почуття. Вона питала у молодої жінки згоди зустрітися з її сином, який, виявляється, недавно пішов з сім’ї. Сам Сергій боявся почути слова відмови, тому не наважувався дзвонити. Вже це повинно  було насторожити Надію, але їй було не до аналізу ситуації. Відчувши сповна за шість років самотність, вона полетіла назустріч почуттям, які з новою силою заполонили її всю.

Яка це була радість – відчувати поруч, по суті, вперше в житті, чоловіче плече, готувати обід, прати сорочки, разом ходити в магазини. Через рік їхня сім’я мала поповнення. Сергій хотів доньку, а Надія знала, що наpoдиться син, ще й схожий на батька. Так і сталося. Ім’я синочкові дав щасливий батько.

Відразу само собою склалося так, що обов’язки в їх сім’ї не ділилися на чоловічі і жіночі. Нарівні прали і прасували пелюшки, вранці, йдучи на роботу, він встигав приготувати або підігріти дружині сніданок і заварити свіжий чай, знаючи, що вона вночі не раз піднімалася до синочка. Все здавалося майже ідеальним. Жінці нерідко приходила в голову відома істина: за все в житті доводиться платити, а якою ж буде ціна її, здавалося б, нескінченного щастя

Сімейна ідилія тривала близько двох років. А потім Сергій зрідка почав повертатися з роботи напідпитку. Далі одноденні випивки перейшли в дво-триденні, а згодом – в довгі запої. Ось тоді Надія зрозуміла, що таким чином життя виставляє їй рахунок за коротке сімейне щастя. Від думок розривалася голова: у чому вона помилилася, чим спровокувала його повернення до давньої пристрасті?

Після багатьох безсонних ночей, повних сумнівів і докорів собі, майже раптово прийшло прозріння і розуміння того, що в його алкoгoлізмі її прямої провини немає. Сергій нинішній – це і є справжня його суть. Хорошим він був до тих пір, поки офіційно зареєстрували шлюб і вона прописала його у своїй квартирі. А потім відпустив «гальма» і став самим собою. Зайняв зручну, перш за все для себе, життєву нішу, яка не вимагала великих душевних і фізичних витрат.

Надія ж таки не на один крок не відірвалася від нього, навіть зарплату отримувала більшу. Сергій приховано ревнував її до роботи, не розумів надії громадської активності, професійні успіхи і авторитет серед колег не радували, а викликали в ньому затаєну заздрість. Від частого прикладання до чарки у чоловіка змінився характер і навіть ставлення до сина. Це найбільше гнітило і ображало Надю. Вогонь колишньої безоглядної любові поступово згасав. І не рятували його ні її сльози, ні прохання поговорити, з’ясувати причину руйнування відносин. У рідкісні дні тверезості натикалася лише на глуху стіну мовчання – щось міняти в собі йому не хотілося.

Потім – неприємна процедура розлучення, коли їх синові виповнилося лише 12 років, і кинута на прощання фраза: «Якщо я піду, то до кінця життя. Ніяких зв’язків між нами більше не буде ».

І цих слів він дотримав – за 5 років не пролунав жоден телефонний дзвінок ні на день народження сина, ні тоді, коли він успішно закінчував школу. Бачила, що син спочатку чекав цього. Тому Наді було дуже прикро і боляче за батьківську байдужість.

Таким був фінал колись сильної любові, яка так романтично починалася і так буденно закінчилася. Здавалося б, історія сімейних відносин двох молодих людей схожа на долі інших. Але у кожного життя складається по-своєму, тому і висновки з пережитого кожен робить свої.

Надія знайшла в собі сили переступити через біль і образу на чоловіка за те, що той відрізав всі зв’язки з сином. Життя триває, і, можливо, жінка ще зустріне того надійного, який буде йти поруч і ділити з нею порівну радості та біди.

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram