Моє терпіння уже на межі. Я ледь стримуюся, щоб не запитати: «Мамо, може, нехай тобі твій кіт допомагає?»

Життя моєї сім’ї завжди було нелегким. Особливо все погіршало, коли ми втратили нашого тата, а брат відправився жити за тисячі кілометрів від нас. От і залишилися у місті тільки я з мамою.

З братом бачимось дуже рідко через велику відстань. Останній раз це було позаминулого року на Різдво. Джерело

Я ж одружилася пізно, тому з народженням дітей з чоловіком нам довелося докласти чимало зусиль, але, на щастя, у мене родилася красива дочка, а через 2 рочки – син.

Після декрету я повернулася на роботу, але мусила постійно відпрошуватися та брати відпустку/лікарняні, бо донька з сином постійно хворіли. Ще й не одночасно, а почергово.

Чоловік рідко бере відпустки та лікарняні, тому що у нього суворий начальник. Мій теж почав на мене злитися за таке відношення до роботи, то ми мусили інколи наймати няню, що дуже погано впливало на наш бюджет.

Ми з чоловіком довгий час просили мою маму посидіти з дітьми, але вона навідріз відмовилася, мов: «я вас виховувала сама з братом, то й ви тепер самі виховуйте своїх дітей. Я хочу відпочити». Батьки мого чоловіка жили далеко і ми рідко мали змогу віддати їм дітей.

Коли ж вона просить мене про допомогу, то я її завжди допомагаю, навіть, якщо це завести кота до ветеринара. До речі, про кота. З ним моя мама носиться, як з маленькою дитиною. У нього спеціальне збалансоване харчування з вітамінами, власний ветеринар, ліжечко та безліч іграшок.

Читайте також: Влетіла свекруха у ванну. Ну все, подумала я, зірвалася жінка. Зірвало дах, зараз почне вчити, як на світі білому жити. Спочатку розповість, як правильно пелюшки прати, потім як смачний борщ варити

Щоразу наша телефонна розмова на 50% складається з розповідей про кота. Інколи вона навіть не цікавиться, як там її внуки.

Моє терпіння уже на межі. Я ледь стримуюся, щоб не запитати у неї: «Мамо, може, нехай тобі твій кіт допомагає?»

Як ви думаєте це нормально, що мама так носиться з котом, а на внуків її наплювати?