Розмовляти з матір’ю за цей час не навчилася, на своїх помилках вчитися не хоче (а на чужих і поготів!) -бідкається Надія.
Пишу вам сюди, може, що порадите. Заодно скажете, чи правильне я прийняла рішення, а то душа не на місці. Набридла мені її несамостійність і невдячність. Сказала вимітатися з дому, як тільки дитина в садок піде, а вона сама на роботу. Джерело
Тепер докладніше. Ніколи моя дочка мене не слухалася. Весь час робила те, що хотіла. Зустрічалася вона з хлопцем. Відразу по ньому було видно, що бабій. Я попереджала, говорила не поспішати і не вірити обіцянкам. Так хто ж мене послухає? Тільки й чула, що я погана мати, не бажаю їй щастя. Ну і що? Кинув, як тільки дізнався, що вагiтна. Навіть з міста кудись подалі поїхав.
Щодо того, щоб залишити дитину, було її рішення. Я тут нічого не говорила. Наpoдила і відразу з претензіями. Тепер я не тільки погана мати, але і бабуся нікудишня. З роботи не йду, з онукою не няньчуся.
А на які бабки жити ми будемо, питається? Звикла жити на всьому готовому, на своїй роботі копійки отримувала, витрачала лише на себе. Тепер хоче все хороше і для себе, і для дитини, а як це все мені дістається, їй наплювати.
Я подумала і вирішила, що сама винна. Дочка жодного дня не жила самостійно, треба дати їй це відчути. Звичайно, переживати буду сильно, але, напевно, треба вже їй ставати дорослою.
Звичайно, оголосила це їй в запалі сварки, але вона з радістю погодилася. Сказала, що давно мріяла жити окремо. І правильно: діти, що живуть з батьками, ніколи не стануть дорослими. А я подивлюся, як вона без мене впорається.
