На одній з квітів вона завжди грала в дитячу гру «любить – не любить». Останній листочок знову прошепотів її «люблю».
Вона знову пригадує їх останню зустріч. Він її подарував великий гарний букет ромашок, а вона замість подяки відповіла йому: «Я дуже сильно тебе кохаю. Постараюся бути найкращою та найвірнішою дружиною! Обіцяю.» Джерело
Він міцно обійняв її та відповів: «Кохана, всі обіцянки прибережи до весілля.» Він поцілував її у щоку, вони довго говорили та сміялися.
Вночі того ж дня її розбудив блідий тато і сказав, що її Сашко потрапив в авapію і забuвся на cмеpть.
Похopон був для неї, як сон, адже вона була під дією сильних зaспoкiйливих. Після похopону вона все ще була у великій тузі, та й обіцяла дотриматися своєї обіцянки бути вірною.
Минуло вже 3 роки, вона досі ходила на могuлу і носила ромашки, постійно відволікала себе, то роботою, то навчанням. Інколи гуляла з подругами, але попри їх вмовляння «бути відкритою до нового життя та кохання» я продовжувала жити тим же життям, що й попередні 3 роки.
Цього разу на могuлу вона прийшла дуже засмучена та розгублена. Недавно вона зустрілася зі своїм другом дитинства Марком, і в ній загорілося те, чого не було уже давно. Вона хотіла дивитися в його очі наповнені теплом та турботою й обіймати його сильні плечі. Але хіба вона може собі таке дозволити, коли її коханий лежить в землі?
Вона вибачалася перед коханим та й продовжувала йому оповідати новини з села. Не закінчивши розповідь про одруження Василя та Марії вона помітила, як до могuли підлетів білий голуб, він нюхав квіти та протягом 5 хвилин ходив по могuльній плиті доки вона на нього дивилася, як причарована. Потім він злетів, а вона все так же дивилася.
Про цей випадок вона розповіла мамі та пояснила її, що то Сашко хоче, щоб вона його відпустила у вічне життя і сама була щаслива. Вона довго про це думала і при наступній зустрічі з Марком нарешті йому посміхнулася та продовжила розмову.
