Через місяць ми маємо подати заяву до РАЦСу. Вирішили одружитися не через те, що чекаємо на поповнення в родині, а тому, що беремо машину в кредит.
Ми познайомилися в мережі. На той час я перебувала в стосунках. Та не відчувала себе щасливою жінкою, тому і вирішила зробити крок, який кардинально змінив моє життя. Як чудово, коли хочеться жити, робити, творити, йти до не досяжних вершин, тому, що ти закохана.
Спочатку все було чудово і я, навіть, не помітила, як перетворилася з коханої і єдиної до нікчемної і байдужої. Ми живемо разом і я дуже боюся людину з якою співмешкаю. Я стала лялькою, яка змушена приховувати свої емоції. Прибирати в квартирі, готувати і тримати язик за зубами, а якщо розмовляти то не голосно.
Я самодостатня жінка, заробляю сама, багато працюю. Навіть після роботи сиджу вдома за ноутбуком. У вихідні зазвичай прибираю, готую і знову ж таки працюю. Все інше роблю тільки те, що скаже майбутній чоловік. Йдемо в басейн, йдемо до друзів, заведемо кішку, дитину, все це він вирішує сам, а мене тільки ставить перед фактом. Я взагалі не маю ніяк прав в наших стосунках. Звичайно мене це не влаштовує.
У мене з рідних є тільки батько, живе окремо від нас. Кожного разу, коли я намагаюся відстояти свою думку він вдається до таких образ. На моє прохання піти, ми живемо в моїй квартирі, він тільки влаштовує чергову сварку. Ще й каже, що і батькові моєму перепаде. І починає псувати ремонт, який ми разом робили.
У мене серйозна робота, я не можу допустити гучного розлучення. Ніяк не можу знайти вихід з даної ситуації.
