– Мамо, припини. З Анею ми просто друзі. Не потрібно її сватати. А раз я Свєткі не потрібен, то і мені не потрібен ніхто!
Минуло півроку, син втратив будь-який інтерес до життя, я вже лікті собі кусала, що втрутилася в його особисте життя. Думала, а може і непогана була ця дівчина, я ж навіть не спробувала пізнати її ближче. Джерело
З великими труднощами вдалося мені умовити сина розвіятися, зустрітися з друзями, але краще б я цього не робила, з тих пір він почав вuпuвати майже щодня.
Я не вірила, що це мій хлопчик – той, яким я ще недавно пишалася, став замкнутим, запальним і дратівливим.
Я з гіркотою згадала про те, у що погpoжувала перетворити життя Свєти, тепер сама отримала по повній.
Тоді то почала шукати ту саму Світлану, питала у друзів, їздила в інститут, знайшла адресу її батька, але він сам не знав де знаходиться його дочка, навіть довелося підключати приватного детектива, і ось листок з її адресою у мене в руках.
Нічого не кажучи синові, я сіла в поїзд і поїхала в далекe містечко, де вона тепер жила.
Їхала і думала що я їй скажу, чи зможе вона пробачити? В кінцевому рахунку вирішила хоча б спробувати це зробити.
І ось її будинок. Піднялася. Глибоко вдихнула і натиснула на дзвінок.
– Ви? – Свєта дивилася на мене, ніби побачила пpивuдa
– Можна увійти?
Дівчина мовчки посторонилася.
– Я прийшла попросити у тебе вибачення. Будь ласка. Якщо ти все ще одна, може
– Ні, я не одна, – посміхнулася вона – у мене є Антон.
Земля попливла під ногами, я притулилася до стінки, в голові крутилася лише одна думка: «запізнилася»
У цей момент пролунав дитячий плач. Світлана кинулася в кімнату, я за нею. Вона дістала з ліжечка золотоволосого карапуза, її обличчя світилося від щастя і лише тоді я помітила, яка вона красива.
Вона повернула малюка до мене личком і сказала:
– Познайомся Антоша це твоя бабуся!
Я так і застигла, малюк якийсь час довго розглядав мене, потім зробив один невпевнений крок в мій бік, другий, третій.
– Пішов! – радісно скрикнула Світлана, – синку, ти пішов!
Я опустилася на коліна перед цим маленьким дивом, яке так старанно робило свої перші кроки. Як же він був схожий на мого сина! Навіть родимка над верхньою губою, ще крок і малюк опинився в моїх обіймах.
– Чому ти не сказала мені тоді, що чекаєш дитину, адже це б все змінило.
– Після смepті мами, батько, який мене завжди дуже любив немов розyм втpaтив, ніби це я була винна в тому що мами з нами більше не було. Залишилася б я у вас або ми б з Костею поїхали, в будь-якому випадку ви б мене ненавиділи. А я хотіла, щоб мій син ріс в любові.
Тут я вже не могла стримати сліз.
– Свєто, донечко моя, пробач мене. Що ж я наробила по своїй дурості.
Світла обняла мене, а я міцно притиснула її до себе. Ми обидві заплакали, а Антоша дивився на нас і посміхався, немов знав щось, що невідомо дорослим.
