На даний час я не відчуваю себе дорослою людиною, відповідальною за себе, сім’ю, дитину, тому що моя мама постійно в цьому житті присутня і, як мені здається, керує нею

Мені 34 роки. Я заміжня. Перебуваю у відпустці по догляду за дитиною, доньці 2 роки а старший син ходить в 2 клас. На даний час я не відчуваю себе дорослою людиною, відповідальною за себе, сім’ю, дитину, тому що моя мама постійно в цьому житті присутня і, як мені здається, керує нею.

З мамою відносини завжди були дружні, близькі, довірчі. Будь-які питання завжди з нею обговорювала. Напевно тому вона зараз вважає нормою постійно щось радити і повчати. Вона весь час за все переживає, дзвонить щодня по багато разів. Намагається контролювати все, починаючи від того, чи добре я поїла, закінчуючи вибором сорочки для чоловіка, не говорячи вже за онуків. До заміжжя це не напружувало, але зараз дуже дратує, в тому числі мого чоловіка. Розумію, що треба менше їй про все розповідати, але хочеться ж ділитися новинами, радощами.

Але отримувати нескінченні повчання дуже важко: не ходити гуляти більше ніж на годину – дитина ж замерзне (а потім ще під час прогулянки буде дзвонити і перевіряти, як довго гуляємо, теплий чи ніс) і т.д. Або невдоволення: якщо ви купите той велосипед, а він мені не подобається, я все одно куплю інший і мій онук буде їздити на найкращому, а не на цій небезпечній руїні. А якщо розкажеш про якісь успіхи чи меншої, чи старшого, то у відповідь отримаєш тільки чергову порцію повчань, щоб ми краще стежили за дітьми.

Також вона весь час записує нас до лікарів, роздруковує мені якісь статті, потім починає читати лекції з прочитаного. Якщо я делікатно кажу, що в такий її занадто активній допомозі не потребую – мама ображається і каже, що нічого поганого ж не робить і бажає мені тільки добра.

Підкажіть, що робити? Як зменшити її присутність в нашому житті? І показати, що ми самі розуміємо, що за дітьми потрібно стежити, їх потрібно годувати і слідкувати. Відчуваю, терпіння чоловіка на межі, та я й сама ось-ось зірвуся.

Фото pixabay.com