Ярослав візажист-стиліст, який регулярно проводить заняття з макіяжу в місцевому коледжі. Зазвичай більшість його студентів це домогосподарки середнього віку, які хочуть гарненько навчитися наносити собі макіяж. Але одного разу на заняття прийшов чоловік, йому було років з п’ятдесят. Вчився він дуже старанно, відточував свою майстерність, і не зупинявся поки не був задоволений своєю роботою на всі сто відсотків.
Звичайно, він став темою номер один в жіночому колективі. Коледж знаходився в сільській місцевості, тому плітки поширюватися досить стрімко.
На уроках чоловік уважно слухав і намагався якнайбільше записати. Одного разу після уроку інші учні не змогли стримати своєї цікавості, і вони нарешті запитали, чому він так зацікавився мистецтвом макіяжу, на що чоловік дав найбільш надихаючу красиву відповідь.
Він сказав: “Знаєте, моя кохана дружина, з якою ми прожили майже тридцять років, частково втратила зір через хворобу. Вона більше не може робити собі макіяж. Звичайно для мене вона абсолютно красива і без макіяжу. Вона знає про це, а я їй кожен день нагадую. Але справа в тому, що вона відчуває себе не комфортно, виходячи з дому без макіяжу.
Вона ніколи не виходила на вулицю, не причепурившись. Мені дуже сумно бачити, як ніяковіє конання мого життя. Тому я вирішив закінчити ці курси, щоб здивувати її! Я не просто хочу навчитися робити їй макіяж. Я хочу, щоб вона носила найкращий макіяж, щоб її внутрішня краса також світилася ззовні”.
