У місті осяйному, у місті чарівному живе сім’я весела чарівних трударів. І день і ніч працюють, ні грама не лінькують, ввесь час вони пильнують чарівне сито снів. Ви, мабуть, про них уже чули.
А хто не чув, то познайомтесь. Дідусь Сон, бабуся Дрімота, тітонька Позіхота та маленькі й непосидючі снюсики Сонько, Дрімка й Позіхайлик.
Зовні вони нічим від звичайних людей не відрізняються, хоча насправді кожен з них – чудовий чарівник. Кожного вечора поважне сімейство збирається за великим столом.
Усі дружно вечеряють і діляться новинами, розповідають, як провели день. А далі відбувається найцікавіше. Повечерявши, усі разом вибираються на дах будиночка і там влаштовують чаювання. Після того починаються справжнісінькі дива.
Бабуся Дрімота відкриває товстезну книгу й уголос читає казку за казкою, дідусь Сон видмухує барвисті мильні бульбашки, котрі несуть у собі казкові, притрушені чарівним пилком сни до кожного будиночка. Тітонька Позіхота просіває крізь чар-сито зорі-зірнички та й насипає їх у кришталеві відерця.
Сонько й Дрімка беруть ті відерця, сідають у човники-хмарки й розсівають сріблясті зіроньки нічним небом. Позіхайлик також байдиків не б’є, не сидить без діла. Щовечора він виймає з чарівної валізи осяйного місяця, начищає його до блиску й вішає у засіяному зорями небі. Вже під ранок уся сім’я знову приступає до роботи.
Місяць влягається на м’якеньку оксамитову подушку валізи та й спить собі там аж до наступного вечора. Зорі-зірнички збираються зграйками та стрибають у сачки чарівників, а ті висипають їх у білосніжні торбинки. Тоді тітонька Позіхота виполіскує їх у дзеркальному ставку, що біля дому й розвішує на деревах саду. Там вони висихають, а ввечері знову все повторюється. Одного дня дідусь Сон вирішив дітей порозважати.
– Ходіть-но, мої любі , до мене ближче. Зараз ми влаштуємо риб’ячі перегони. – Це ж як? – здивувалися снюсики. – Зараз побачите, – підморгнув таємниче дідусь. – А як же ж наші обов’язки й справи? – спитали малюки. – Не переймайтеся, любі, заплановано дощ аж на два дні. Тому зорі і місяць також відпочивати будуть.
– Гей-гей! Поки дощу нема, то ми пограємось, порозважаємось, цікава буде гра. – Радісно заспівали, взявшись за руки, снюсики.
– Авжеж, – відповів дідусь Сон ховаючи в бороді посмішку, а далі вичаклував зі ставка три найбільші рибини, на кожну посадив малюків і запустив їх у небесне озеро. Сам сів на величезну жабу і оголосив: – На рахунок три, дружно попливли! Звідсіля до кінця міста і назад. Хто першим повернеться, той отримає винагороду. – Яку? – неабияк зацікавилися снюсики. – Е ні, не скажу, бо це таємниця! Починаю відлік: раз, два, три! Рибини з малюками на спинах хутко поплили по небесному озеру наввипередки. А щоб ніхто не махлював, дідусь Сон пострибав на жабі слідом. Бабуся Дрімота розгорнула своє плетиво снів, а тітонька Позіхота взялася розплутувати клубок сновидінь. Невдовзі почулися дитячі вигуки, то дісталися фінішу снюсики верхи на рибинах.
– Цікаво, що цього разу вигадав наш дорогий Сон? – мовила посміхаючись бабуся Дрімота. – О! В нього чимало цікавинок для наших малюків, – відповіла тітонька Позіхота. Дитячий галас наближався. За якусь мить дідусь Сон вигукнув: – Фініш! Перемогла Дрімка! Друге місце має Сонько, на третьому – Позіхайлик. – Еге ж я останній, бо мені дісталася страшенно повільна й неповоротка рибина, – ображено обізвався малий. – Нічого рибку ображати, просто дехто зовсім не вміє керувати, – втрутився в розмову Сонько.
– Гей, ану не сваріться друзі. Не така вже й важлива перемога, головне участь у цікавій грі, – лагідно зауважив дідусь. – Хіба ось ця розвага була вам не цікава? – Цікава! – дружно відповіли снюсики. – Усе ж винагорода є тільки для переможця, а решта спіймали облизня, – далі бубонів Позіхайлик.
– То ось і чому справа! – вигукнув дідусь Сон. – Що ж, справедливо буде розділити винагороду поміж усіма учасниками перегонів, щоб ніхто не ображався. Згодні? – Згодні! – зашуміли дітлахи.
– Що ж, тоді шикуйтеся й по одному підходьте до мене. Діти вишикувалися шнурочком й одне за одним почали підходити до дідуся. Він щось діставав зі свого чудернацького капелюха й кожному давав у руки, тихенько нашіптуючи якісь слова. – Ой! Та це ж пташині яєчка, – здивовано мовила Дрімка. – Саме так, пташині яєчка, та не прості вони. Бачите, які барвисті? В кожному з них сидить маленьке пташенятко.
Якщо ви будете добре та правильно їх доглядати, у теплі тримати, то невдовзі з них вилупляться милі пташенята. Згодом вони виростуть і стануть чарівними птахами, які будуть робити наш світ кращим. – Дідусю, а що це за птахи, як називаються? – запитала зачудована Дрімка.
– У тебе Дрімочко, яєчко Птахи Добра. У Сонька – Птахи Щастя, у Позіхайлика – Птахи Мрій.
– Хіба такі патахи бувають? – засумнівався Сонько. – Ще й як бувають, – відповіла підійшовши бабуся Дрімота. – Адже саме завдяки цим птахам у світі існують щасливі, добрі та мрійливі сни. – Дідусю, а звідки в тебе ці яєчка? – спитало котресь зі снюсиків. – О! Це довга історія. Скажу коротенько: три красиві птахи, одна красивіша від іншої попросили в мене допомоги. Настав час їм висиджувати пташенят, та у них багато ще незавершених справ залишилося у світі людей. Тому пташенят пильнувати, доглядати довірили мені.
Чи зможете ви дбати про малят, поки їхні матері не повернуться? Адже це дуже відповідальна справа! Якщо ні, то я сам впораюся залюбки, як і обіцяв Птахам. А якщо так, то я дуже пишатимусь вами.
На якусь мить запала мовчанка, снюсики обмірковували дідусеву пропозицію.
А далі мовили: – Ми згідні, зможемо!
Отож, кожне, отримавши від дідуся яєчко чарівного птаха мало і приз за змагання, і маленького вихованця, що в майбутньому стане дуже важливим птахом у чиємусь житті. Оцій казочці кінець, а хто слухав – молодець.
Автор: Віталія Савченко
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
