У нас з чоловіком був тоді не кращий час в сімейному житті. Одружилися ми три роки тому, жили ніби нормально, а тут його звільнили з роботи і застряг він на етапі пошуків нового джерела доходу ось вже пів року. Всі витрати, включаючи оплату орендованої квартири, лягли на мої плечі. Я ніби й недорікала йому, просто інколи цікавилася як просуваються його пошуки з працевлаштування.
Ігоря, так звали мого чоловіка, пересмикувало від будь який моїх спроб поговорити, він почав дратуватися навіть без причин. Я інколи мовчала, інколи не витримувала і тоді ми добряче сварилися.
Зайвих грошей звичайно що не було, інколи доводилося відмовляти собі в якихось обновках. А тут мама переказала мені тисячу гривень напередодні 8 березня, привітала так зі святом. Тому я вирішила, що не хочу ці гроші випрачати на буденні речі, їжу чи ще щось для дому. Я їх вирішила витратити на себе і замовила собі невеличку сумочку ручної роботи.
Натрапила в соцмережі на майстриню, яка сама шила жіночі сумки вдома. Вибрала модель, яка мені найбільше сподобалася, сама намалювала ескіз, як я хочу щоб поєдналися шматочки шкіри різних кольорів, вибрала яскраву підкладку і навіть нитки. Словом, річ вийшла неймовірно стильна і яскрава. Я вже уявляла, з яким вбранням влітку буду поєднувати її.
Коли отримала замовленння, я була ще більш щаслива і задоволена, як дитина новою іграшкою. Заховала сумочку далеко в шафу, в коробку від старих чоловікових кросівок, ну щоб не бурчав, що я витрачаю гроші на речі, які зараз зовсім не нагальні. Це був мій подарунок і сумління мене не мучило.
Найгірший день мого життя настав рівно тоді, коли в гості забігла моя стара подруга. Ми з нею не бачилися досить довго, я зателефонувала їй аби привітати з Днем народження і ледь вмовила зустрітися.
Тамара стояла на порозі моєї квартири, вся усміхнена і весела, допоки я не зауважила, що у неї дуже стильна й оригінальна сумочка. Вона ніяково опустила очі і почала щось бурмотіти, що дуже поспішає, але я не відпускала її, розпитувала де вона купила таку красиву річ.
Зрештою, подруга саказал, що це подарунок на День народження її нового коханого і де він купив цю сумочку вона не знає. Потім вискочила з квартири навіть не попрощавшись, а я ледь по стіні не сповзла.
Думаю, зайве розповідати, що моя схованка була пуста, а чоловік ввечері, коли повернувся з чергової співбесіди, хоча я вже сумніваюсь, що він туди ходив взагалі, нічого не пояснив, тільки просив вибачення.
Зрештою, зрадливого крадія я вигнала, сказала, що бачити ні його, ні подруги більше не хочу. Наступного ж дня подала на розлучення. А сьогодні опримала посилку, в коробці лежала та сама сумочка… Сиджу і плачу над нею.
Ви тільки подумайте, яким треба бути недолугим, щоб вкрасти річ у дружини і подарувати коханці, бо грошей на подарунок не було. І якби ця річ не була оригінальною, я б, можливо, і не звернула на неї уваги в той день. Тепер розумію, чому подруга уникала мене останні місяці, а чоловік нервував від кожного мого запитання.
