Дитина – особистість, яку потрібно поважати, розуміти, підтримувати. А для цього нам, дорослим, треба вміти її слухати й чути. Коли ми розв’язуємо проблеми, які стосуються самої дитини, то мало приділяємо уваги її поглядам, думці…
Намагаємося нав’язати своє доросле бачення дитячих проблем. Чи треба вчитися чути їх? Так, адже той, хто вміє слухати (тим більше свою дитину), зможе відкрити для себе нове розуміння, а також побачити в дитині , немов у дзеркалі , себе – свій образ , забаганки, невдоволення…За матеріалами видання Галицьке слово
Читайте також: 10 заповідей для батька. Батько є прикладом, хоче він того чи ні
Раніше, ще будучи дошкільнятком і першокласником, дитина ділилася з вами кожним своїм секретом: розповідала, з ким побилася в садку або в школі, хто її образив, про яку мріє іграшку, яка йому подобається вчителька, хто для неї є найкращим другом. У підлітковому віці помічаєте, що син чи донька перестали ділитися з вами найпотаємнішими думками. Ви підходите до нього із запитаннями або змушуєте розповідати щось, а він каже: “Ой, мамо, тату, відчепіться, це не цікаво!”
Чому ж так виходить? Чому дитина більше не довіряє вам свої “таємниці”? Може ви раніше “не чули” свого юного співрозмовника, не бажали слухати його?
Давайте спробуємо навчитися чути дитину, не слухати, зауважте, а саме чути! Як стати уважним співрозмовником і, головне, слухачем для своєї дитини? Спробуймо скористатися кількома важливими правилами.
Вмійте відчувати, що цікаво дитині, і говоріть з нею про це. Багато батьків насамперед цікавляться шкільними успіхами свого чада, але, погодьтеся, крім школи в житті стільки всього цікавого, стільки речей і явищ, про які можна поговорити і дати висловитися дитині! Замість того, щоб ставити дитині одвічні питання: “Ну, як у школі? Яку оцінку отримав? Що вивчаєте нового?”, можна поцікавитися: “Яку музику ти сьогодні слухав (а)? Чи хочеш на вихідних сходити в театр, кіно ? Через що у вас в класі трапляються сварки?”.
Якщо дитина намагається щось вам розповісти, поєднуйте “слухання” із сторонніми справами.Намагайтеся приділяти дитині хоча б 20 хвилин часу щодня тільки на те, щоб вислухати її уважно.
Не засипайте дитину запитаннями, не влаштовуйте допит. Просто допоможіть їй висловитися.
Не діліть те, що розповідає вам дитина, на важливе й погане. Часом підліток захоплено розповідає про побачене напередодні футбольного матчу, а мама говорить: “Та ну його, цей твій футбол, я в ньому нічого не розумію, розкажи краще, як там в школі у тебе.” Або дівчинка починає виявляти неспокій з приводу того, що хлопець, яким вона захоплена, навіть не дивиться в її бік, а мама відповідає: “Та дурниці це все! Ще сто таких хлопчиків буде…”. Тим саме батьки уже ухиляються від хай маленьких, але все ж таки проблем, турбот дитини.
Не забувайте про невербальні засоби спілкування. Як це? Коли дитина щось розповідає, постійно подавайте йому сигнали, знаки, що підтверджують вашу увагу та зацікавленість. Кивайте головою, дивіться в очі, ваше обличчя має виражати емоції, відповідно до емоцій дитини.
Слухаючи дитину, поважайте її смаки, інтереси. Навіть якщо потрібна суворість, нехай вона поєднується із добротою в рівних пропорціях. Ваші очі повинні випромінювати бажання почути юного співрозмовника.
Навчіться чути дитину і, повірте, ви залишитеся найкращими друзями на все життя.
