Нещодавно його дружина знову розгорнула активну боротьбу за чоловіка – він же знову працює, і знову заробляє великі гроші.

З будь-якої розмови про сім’ї відразу робиться висновок, що дружина – це добре, це по закону, а кохaнка – це погано, навіть непристойно. Дружина – це порядна жінка, господиня, мати і так далі, а коханка – це занепала жінка, що розбиває сім’ю і сиротить дітей. Така собі стepво, до якої навіть друзі її коханого відносяться зовсім інакше, ніж до законної дружини, хоча в душі визнають, що дружина – куди гірша, ніж коханка.

Я не з чуток про все це кажу. Я – коханка з чотирнадцятирічним стажем. Не хотілося вплутуватися в обговорення, але зачіпають за живе деякі розхожі думки. В чому моя провина? Тільки в тому, що я пізно зустріла свою половинку, а він поспішив і пов’язав своє життя з іншого? Або в тому, що я, однолюбка, полюбила одруженого чоловіка? До слова сказати, коли полюбила – ще не знала, що він одружений, а потім було вже пізно.

Так я розплатилася за це сповна! І довгими самотніми вечорами, і порожніми безрадісними святами, і тим, що мій син, якому дванадцять років, росте в нерозумінні, чому його тато приходить і йде, а не живе вдома, як у всіх. Повірте, за ці роки я багато передумала, багато намагалася вирішити для себе, особливо, коли думала про сина. Але так склалося життя.

Читайте також: Вона повернулась до свого чоловіка з моїм дитям під серцем

Все починалося банально до неможливості: випадкове знайомство, необтяжливі стосунки. Коли дізналася, що він одружений, вирішила тут же порвати стосунки. Але він прийшов до мене і розповів історію свого життя. Про ранній вимушений шлюб, про сварки і скандали, про ревнощі і підозри, про дітей, які однаково любили і маму, і тата. Я не знала, що мені робити, тому що розуміла – він з родини не піде, а жити ось так, без майбутнього, здавалося неймовірним і страшним. Але, найголовніше, я любила його, вже тоді любила і розуміла, що після його відвертості не можу залишити його одного.

І почалося наше таємне життя. Мої батьки, дізнавшись про це, зробили все, щоб розлучити нас, але не змогли. Вони припинили зі мною будь-які стосунки, намагалися зашкодити йому, але минув час, наpoдився Дениско, і вони, нарешті, зрозуміли, що тут не блуд, а дійсно любов. Просто доля така випала.

Михайло мені допомагав, і матеріально, і морально. Ми зустрічалися два-три рази на тиждень. Він був в курсі всіх моїх справ, займався з малюком, дуже уважно завжди стежив за його розвитком і вихованням. І щороку, один раз, ми їздили всі разом у відпустку. Ненадовго, на короткі два тижні їхали далеко і відчували себе справжньою родиною, щасливою і безтурботною. Два тижні щастя в році, повного … Так здавалося, власне, так і було!

Його дружина була в курсі наших відносин майже спочатку, навіть приходила скандал влаштовувати, вікна бити. Потім Міша щось їй пояснив, або ж сама для себе вирішила, але залишила мене в спокої. Я взагалі не розпитувала його про ту сім’ю- заборонена тема у нас була, та й нецікаво мені це було.

Сказати, що я ненавиділа Мішину дружину, я не могла – в кінцевому підсумку, вона – нещасна людина і така ж самотня, як і я. Так у мене хоча б любов є, а у неї і цього немає. Але і добрих почуттів не мала – не вірила я ні в її хвороби, ні в її непристосованість до життя, через які мій коханий все не міг її залишити. Просто прикривалася вона  цим і дітьми теж, щоб він не кинув їх.

А зараз ми з Мішею разом. І вже ніщо не стоїть між нами, крім його хвороби. Так, півроку тому у Михайла трапився інфаркт. Його дружина звинуватила у всьому мене, а йому прямо в лікарні кинула в очі, що менше по бабах бігати треба. І перестала до нього навіть ходити. Я виходила його від хвороби і перевезла до себе додому. Зараз він вже здоровий, повернувся до роботи, хоча лікарі говорили про інвалідність. Всі ці півроку дружина жодного разу не дзвонила, але батька відвідували діти – вони приходили потайки від матері. Міша збирався розлучатися і зовсім переїхати до нас з сином.

Але ось нещодавно дружина знову розгорнула активну боротьбу за чоловіка – він же знову працює, і знову заробляє великі гроші. Дзвонить з погрозами мені додому і на роботу, обіцяє влаштувати публічний скандал, загрожує, що Міша не побачить дітей. А він після інфаркту, я боюся за нього, а що робити – не знаю.

Кинути Мішу – позбавити його єдиної віддушини в житті, позбавити Дениска батька, люблячого і уважного. Я вже про себе і не думаю. За ці роки я не раз могла б влаштувати своє життя інакше.

Так хто з нас справжня дружина – я або вона?

Ніна С.

Джерело