Був у мене однокласник Пашка. Такий симпатичний хлопець. Вчився добре, хоча відмінником ніколи не був. Але особливо любив Пашка математику. Його постійно відправляли на різні районні олімпіади. Паші вдавалося навіть займати перші місця.
Мама Пашки працювала в нашій школі прибиральницею. Павлик нерідко допомагав матері після уроків. Він допомагав їй мити підлогу, стіни і носив воду. Однокласники спочатку підколювали Пашку, але він не реагував. Пізніше однокласники стали шанобливо ставитися до допомоги Пашки і самі часом допомагали його мамі по дрібницях. Джерело
Викладала у нас в школі і Роза Йосипівна. Вона вела у нас біологію. Діти не злюбили цю людину з першого уроку. За очі школярі називали її Роза-Йося або просто Йоська. А все тому, що вчителька була досить поганаі меpкaнтильна. Вона завжди була ввічлива з дітьми заможних батьків, але нешанобливо ставилася до всіх інших.
Від Йоськи стpaждали багато. Але особливо діставалося Паші. Варто було йому не довчити уроки або погано підготуватися до контрольної, як Роза-Йося піднімала його на сміх. Йоська постійно твердила, що Пашкина доля визначена. Вона постійно обзивала хлопчика бездарем. Вона стверджувала, що такі як він – пoкидьки суспільства.
А одного разу при всьому класі заявила хлопчикові, синові прибиральниці ніколи не судилося стати директором. Аналогічно як і дитина директора ніколи не опуститься до рівня прибиральника. Павлик намагався не звертати на це увагу. Спокійно закінчив школу.
Через 20 років наш клас зібрався на зустріч випускників. Звичайно ж прийшов на зустріч і Пашка. Прийшли на зустріч і деякі з наших колишніх вчителів, була і Йоська. Хоч вона і неабияк постаріла, проте анітрохи не змінилася. Ледве переступивши поріг кафе, вона тут же почала розпитувати у колишніх учнів, хто чого досягнув у дорослому житті. Не оминула увагою і Пашку.
«А ти Павлик як? Хоч не підлогу миєш, я сподіваюся» – уїдливо запитала Роза Йосипівна.
«Ні, я будую будинки» – спокійно відповів Павло.
«Зрозуміло, будівельником працюєш! Що ж, непогано» – продовжує Йоська.
“Це не зовсім так. У мене своя будівельна фірма. Я гендиректор».
І тут обличчя Йоськи відразу змінилося. Вона не могла підібрати слова і зв’язати їх воєдино. Вона буквально заніміла. Але нищівний ударом Пашка завдав їй, коли Роза Йосипівна відправилася додому.
Пашка дав розпорядження своєму особистому водієві підвезти її додому. Ви б бачили її обличчя, коли вона сідала в мерседес класу люкс. Йоська була куди похмуріше хмари.
Ніколи не можна судити людей і зневажати їх за те, що вони бідніші тебе. Життя все розставить по місцях.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
