У Олега була лише вона – його мама. З нею він ділив разом свята і будні, допомагав їй по господарству.
Олег на той час навчався в п’ятому класі, коли мамі стало погано, і її забрала швидка у районну лікарню.
Дуже вже хотілося йому бачити маму, заглянути в її очі, відчути долоню на своїй голівці. Він вирішив, щоб там не було, провідати свою матусю. Правда, у нього не було грошей на гостинці. І на дорогу теж. Але він обов’язково навістить її. Джерело
Хлопець вийшов з дому з самого ранку, попрямував на зупинку, сів у перший автобус. Через деякий час водій запитав, чому він не оплачує проїзд. Олег змовчав. А що він може сказати у відповідь, що у нього немає грошей, і що він їде до мами, яку не бачив уже більше тижня…
-Вийди, – скомандував водій.
Так Олег опинився посеред широкого поля. Він прямував уздовж дороги, щоб не заблукати. Дорогою йому зустрічалися квіти, і він нарвав їх цілий жмут – для мами.
Очі мами наповнились слізьми:
-Олежику! Рідненький!
-Я без гостинця…
-Ти мій гостинець, синочку, – й тепла долоня лягла на його плече, а гаряча сльоза скотилася на його коротко стрижену голівку.
Квіти ледь помістилися у великій вазі, що сумувала у куточку, і оживили всю кімнату, наче наповнили її маленькими сонечками.
Олежкові було радісно на душі, поряд сиділа його мама й незнайома тітка. Як з’ясувалося, це була колега по роботі, вона принесла матері зарплату й заодно провідала.
Мама витягнула з гаманця одну з коп’юр і простягла Олегові:
– Іди купи фруктів, Олежику! А решту візьми собі на дорогу.
Хлопець прожогом вискочив з палати, і за мить у його руках був пакет з бананами та пахучими апельсинами, а в дитячій голівці зароїлися:
– Як добре, що я провідав маму. Вона скоро одужає, і ми знову будемо разом.
На лиці його сіяла усмішка.
