Олена все поглядала на годинник. Вони сьогодні розписуються у сільраді, а його ще немає. Тож сама пішла до нього на роботу. Зайшла в клуб, тихо. Вона пройшла за сцену, де знаходився невеликий кабінет Андрія. Двері були відчинені, а там. Її Андрюшенька м’яв боки Валентині

Олена сиділа на ганку і схлипувала. Вирішила показати, хто в домі господиня, ось і опинилася на вулиці. – Ти нам заважаєш – передражнила вона Андрія і витерла сльозу. А ця Валентина ще. Посміхається так єхидно.

Відповідальна працівниця, щоб їй грець. Ніч дивись не спала, чатувала, поки Олена на роботу піде. Ні сорому, ні совісті, до майже одруженого чоловіка ходити. Вона мерзлякувато повела плечима і витерши ніс, зайшла назад в будинок.

– Андрію, мені з тобою поговорити треба. Серйозно – сказала Олена. Той підняв очі від паперів і махнув рукою – Потім. А краще ввечері – Але Олена не відступала – Ні, сьогодні і зараз. І попроси свою гостю піти. На роботі зустрінетеся – Андрій неохоче повернувся до Валентини – Іди додому, подумай ще раз, що ми пропустили, а на роботі поговоримо – Валентина кивнула і пішла до дверей, зачепивши по дорозі своєю п’ятою точкою стілець. Той впав і Олена не втрималася – З такою кормою, ти нам скоро будинок розгромиш – Та почервоніла і кулею вискочила в двері.

Андрій докірливо похитав головою – Олено, що за невихованість? Вказувати людині на її недоліки. А тепер говори, що ти від мене хотіла – Олена почала закипати: – Ах, які ми ввічливі. А виганяти наречену з дому під приводом, що я заважаю, це культурно? І взагалі, чому я приходжу після ранкового доїння і хочу, наприклад, відпочити, а в будинку сидить стороння жінка?

Андрій встав і почав ходити по кімнаті: – Олено, у нас відповідальний концерт на носі. Сьоме листопада. Приїдуть з району, а може і з області. Ти розумієш, яка це відповідальність?

Олена закотила очі: – Та в тебе цілий рік, то концерт, то збори. А одружуватися ми коли будемо? Три місяці я у тебе живу, а людям роти не заткнеш. Знаєш, як вони мене за спиною обзивають? Ні? А я знаю.

– Андрій розлютився: – Це все забобони. Пережитки минулого. Але якщо тобі так закортіло, завтра до ради підемо і розпишемось.

Олена зойкнула від радості і кинулася йому на шию: – Правда? – Він поблажливо клюнув її в маківку: – Правда. Діставай своє краще плаття.

Зранку Олена на роботі голосно сказала: – А я сьогодні з Андрійком розписуюся. Ті, хто про мене язики чухали, приходьте і переконайтеся, що у нас все серйозно, – і гордо піднявши відра з молоком, пішла до машини.

Вдома довго чепурилася, розгладжуючи складки на своєму рожевому платті. Довго вирішувала, заплести косу або йти з розпущеним волоссям.

І все поглядала на годинник. Андрій обіцяв підійти до одинадцятої, а зараз вже пів на дванадцяту, а його немає. З надією, що його, щось затримало, сама пішла до нього на роботу. Зайшла в клуб, тихо. Вона пройшла за сцену, де знаходився невеликий кабінет Андрія. Двері були відчинені, а там. Її Андрюшенька м’яв боки Валентині. Олена від обурення, схопила якийсь плакат і запустила в них. Вони здригнулися і відскочили один від одного.

– Я його чекаю, щоб йти до ради розписуватися, а він тут розважається – грізно сказала Олена, заходячи в кімнату. Андрій зойкнув: – А скільки часу? Це ти, Валентино, винна, давай репетицію відкладемо. Олено, ти готова? Пішли. Нас там вже Надія зачекалася – і не давши сказати їй ні слова, повів до сільської ради.

Олена хотіла гордо відмовитися, але згадавши, що вона сьогодні на роботі сказала, покірно пішла слідом. І краєм ока помітила, що на лавці сидять її закляті подружки і перші пліткарки, Райка і Танька. “Перевіряють” подумала вона і міцно взяла Андрія під руку.

Коли всі формальності були завершені, вона вийшла вже дружиною Андрія, демонстративно обмахуючись свідоцтвом про укладення шлюбу.

Таку історію про своє заміжжя розповідала вже баба Олена, сидячи в оксамитовому кріслі. Романтична Ліза, п’ятнадцяти років, вигукнула: – Ну, ба, так виходить дідусь і не любив тебе зовсім. Раз з Валентиною обіймався.

Баба Олена зітхнула: – Яка ти ще досвідчена, Лізонько. Я в твої роки розумнішою була. Думаєш мені подобалося все життя в гної копирсатися? Я хотіла жити в місті. А дід твій, Царство йому Небесне, дуже перспективним був. Правда, голова була зайнята тільки роботою. Але я зуміла, всупереч батькам і односельцям, одружити його на собі і пишаюся цим.

Після того концерту його стали просувати. Спочатку в області нам квартиру дали, а потім і в столицю покликали. А якби залишилася я в селі і вийди заміж за Ваньку Миронова, життя у мене інакше би склалося.

До сорока років виглядала б як стара, з натрудженими руками. А найголовніше, у мене не було б вас, моїх онуків. Так що я не дарма прожила життя. І задоволена цим. А любов?

Не знаю є вона взагалі чи ні. Ми з Андрійком півстоліття без неї прожили і нічого. Зате в спокої і достатку. Чого і вам бажаю, онучки.