— Готуй собі сам, я більше не прислуга! — я кинула кухонний фартух в обличчя чоловікові.
— Готуй собі сам, я більше не прислуга! — я кинула кухонний фартух в
— Суперфуд, кажеш? — Галина Петрівна підійшла до столу й тицьнула пальцем в макарон. — Вчора я з’їла три. Сьогодні вранці вага показала плюс кілограм! Я за місяць стану як тістечко! Оля закотила очі. — Мамо, це вода! Ви пили чай з м’ятою! — Вода не важить кілограм, Олю! — Галина Петрівна схопила чемодан. — Все, я поїхала. Хай Василь сам їсть твої експерименти
Василь Андрійович прокинувся від запаху, який не мав права бути в його хаті о
А того літа дочка приїхала. Не як звичайно — галаслива, наряджена, з гостинцями, а тиха, зелена якась. Два дні з кімнати не виходила, а на третій — мати зайшла до неї, а та — в подушку реве.
А того літа дочка приїхала. Не як звичайно — галаслива, наряджена, з гостинцями, а
— Яка ще машина? І на автобусі чудово доїдеш. Ти бачила, скільки зараз коштує бензин? — почав обурюватися чоловік.
— Яка ще машина? І на автобусі чудово доїдеш. Ти бачила, скільки зараз коштує
– Ой Богданчику, може ти б приїхав і забрав дітей Ірини до себе? А то вона тільки обіцяє, що приїде. Швидше приїжджай, втомилась я, напевне тільки один Бог знає як я втомилася..
Богдан сидів у своїй маленькій квартирі на околиці Львова, тримаючи телефон біля вуха. Голос
Надія завмерла з чашкою в руках. Її брови здивовано піднялися. — Яка квартира? Свєто, про що ти? Світлана розсміялася, думаючи, що подруга жартує
Осіннє сонце ледь пробивалося крізь хмари, розсипаючи над Києвом м’яке золотаве світло. Вітер гнав
— Так у мене свої діти є, дві дочки, виховані в шлюбі. Ви що, пропонуєте забрати цю дитину? Вистачило ж сміливості, прийти до дружини й казати, щоб нагуляну дитину взяла…
— Так у мене свої діти є, дві дочки, виховані в шлюбі. Ви що,
— Віддай мені квартиру. Підпиши документи, — прошипіла мені на вухо свекруха.
— Віддай мені квартиру. Підпиши документи, — прошипіла мені на вухо свекруха. Алла поправила
— Знаєш, я ж Зою… ну, матір, теж любила, любила й чекала, коли вона приїде до мене. Кожного дня народження, кожного свята я чекала на неї. Коли хворіла, на перше вересня, коли не стало бабусі… я чекала на неї. Вона не змогла приїхати, у її чоловіка, у матері, був ювілей…
— Знаєш, я ж Зою… ну, матір, теж любила, любила й чекала, коли вона
«Продамо вашу квартиру, додамо наші гроші — і збудуємо великий сімейний дім. Усі разом житимемо», — переконував її зять. А Зінаїда Олексіївна, довірливо схиливши голову, вірила кожному його слову.
«Продамо вашу квартиру, додамо наші гроші — і збудуємо великий сімейний дім. Усі разом

You cannot copy content of this page