Питання глобальне, якщо врахувати, що залишати плід кохання можна тільки для себе. Бо «винуватець» другої смужки неодноразово натякав: жодних дітей. У нього складні стосунки з батьком, з сином від першого шлюбу, з матір’ю цього сина. Так ми і живемо: він боїться і подумати про спільних дітей, а я боюся потривожити його. Але потривожити доведеться: дві блідо-рожеві смужки горять вогнем. Скількох жінок, окрім мене, вони спалювали потребою обирати? Джерело
Якщо чесно, я не дуже люблю спілкуватися з Мариною. Бо не можу визначитися, що відчуваю від зустрічей з нею: захоплююся мужністю, зневажаю через дурість чи заздрю, що вона має кучерявого дворічного Максима?
Якось Марина до безтями закохалася в одруженого чоловіка. Почуття не залишилися без відповіді: роман палав так яскраво, що іскри ненароком зачепили законну дружину. Вона істерик не влаштовувала, не зустрічала Марину з роботи з німим докором у погляді і цеглою в руці. Ця мудра жінка оточила чоловіка турботою, постійними дзвінками, поїздками до родичів, побутовими питаннями. Загалом повернула в сім’ю. А Марина залишилася сам-на-сам зі своїм коханням і невеликою вaгiтнiстю.
На «раді старійшин» подруги переконували: «Ти що? Самій дитину виростити нереально!.. Ти ще зустрінеш своє справжнє кохання! Йому і наpoдиш!» Марина слухала, гризла морквину і винесла вердикт: «Залишаю. Тому що любила його і дитину хочу тільки від нього… А томатний сік ще є?»
Максим наpoдився пухкеньким, лисим і красивим. Росте здоровим і спокійним. Тато відвідує його на вихідних, дарує радіокеровані вертольоти і комбінезони, тільки на каруселі і в кафе не водить: від законної дружини наявність незаконного спадкоємця все-таки приховує.
Марина до візиту коханого чоловіка чепуриться, накуповує смаколики, пурхає і цвіте. Перший час переживала, коли він повертався до іншої, «проштампованої» в паспорті. Тепер Марина запевняє, що так навіть краще. Вона завжди трохи втомлена, трішки сумна і все одно щаслива. Максима обожнюють бабуся, кілька тіточок, сусіди. Марина посміхається: «Синок підросте, дівчинку куплю. Чому «для себе»? Для нас. Максимкові сестричку, собі дочку».
Аню на «раді старійшин» жартівливо називають Хайді Клум. Тому що вона повторила долю німецької моделі: кохала, вірила, сподівалася. Її Флавіо Бріаторе (він же Саша) так само розлюбив і залишив її з «приданим». Аня знизала плечима, погладила чотиримісячний живіт і згодом наpoдила Даринку.
Бабуся, яка була проти і навіть шукала відчайдушних лікapів, згодних зробити стpaшну опеpaцію на пізніх термінах, прикипіла до онуки. Дід, переживаючи, що дочка в подолі принесла, у РАЦСІ записав дитину на себе. Даринка тепер має дідове прізвище та по батькові. Життя всієї родини крутиться навколо дівчинки…
Коли Даринці виповнилося півтора року, Аня знову знайшла своє щастя. Я не знаю, чому ця історія має хепі-енд. Швидше за все, причина у легкості, з якою Аня прийняла свою самотню вaгiтнiсть: «Буде малюк – і добре! Значить, так треба. Аби здоровенький наpoдився». Вона не сприймала живіт як тpaгедію, а майбутню дитину – як тягар. Просто по-жіночому мудро і наївно казала: «Якщо доля, то і з дитиною візьмуть. А ні – нехай. Сім’я, хай і неповна, у мене вже є». Тепер у неї, тобто у них, повна сім’я.
…Це не смужка, а вододіл, рубікон, межа. По один бік – звичне життя з чоловіком.. Не завжди радісне, іноді зі сльозами і бажанням послати його до дідька. Але набагато частіше – веселе, щасливе життя. По інший бік смуги – невідомість. Точніше, очевидні труднощі: напружена розмова з грюканням дверима, думка, що відтепер я одна. Тобто не одна, удвох, але не з ним, а з його продовженням. Мені треба буде звикнути до розмов поза спиною: «Не втримала дитиною. Таки пішов». І навчитися ніколи нічого нікому не пояснювати і не нарікати на долю.
Що мене чекає, я в курсі. Безсонні ночі, животик, температура і зубки. Усі важливі рішення в його житті будуть залежати від мене. Його біди будуть найбільшими моїми бідами. Його перемоги – найрадіснішими моїми тріумфами… І більше ніхто не залишить мене одну. Нас завжди буде двоє. Мінімум двоє.
…Дві смужки негайно перетворюють жінку на нерозумну істоту. Вона шепоче заповітне «мама». Панічно шукає, з ким поділитися радістю, сумнівом, тривогою, якщо винуватця смужок поки краще не турбувати. Написавши в пошуковому рядку «народити для себе», жінка знаходить купу віртуальних співрозмовниць. Вони категоричні: одні кажуть наpoджуйте на здоров’я, це щастя!, а другі, навпаки, не смій, це безумство!
Читайте також: Коханка у його телефоні була записана, як “СТО”
З першими все зрозуміло, це звичайні героїні, які зрозуміли, що наpoдити і виростити дитину без допомоги чоловіка – реальність, а не міф. Другі… Мені складно сказати, хто вони, ці безапеляційні дами, які заявляють: позбавляти дитину батька – це егоїзм! Це й справді не дуже добре. Але навіщо позбавляти немовля права на життя всього лише тому, що батько з його життя самоусунувся?..
…Він слухає спокійно, не видає емоцій ні жестом, ні мімікою. Через цілу вічність реагує: «Як ти почуваєшся? Що від мене зараз потрібно?». І замість того, щоб вимовити: почуваюся добре, від тебе потрібний тільки ти», я посміхаюся: сходиш по томатний сік?
