Чоловік мене неймовірно дратує своєю порядністю, а надто ставленням до дитини від першого шлюбу.
Відразу скажу, що зійшлися ми через два роки після його розлучення. Я там ні до чого взагалі.
Я з усім мирилася: його добровільні аліменти у вигляді чверті зарплати, премій і бонусів; поїздки за кордон – на перші два тижні його відпустки на рік літали ми з ним, другі – він зі своєю дочкою; повна оплата всяких логопедів і танців, зараз – школа, тобто і форма, і обіди, і додаткові заняття; їх спільні походи у всякі розважальні установи; одяг і гаджети – а там у дівчулі губа ого-го яка.
Бонусом йому належить половина квартири, в якій живуть колишня і дитина, а після повноліття дівчинки він збирається писати на неї дарчу.
Єдине, проти чого я була, це проти мого спілкування з нею. Не бажала я бачити в нашій квартирі, яку ми купили в складчину після реєстрації шлюбу, чужу дитину. Чоловік прийняв мою думку, тому за десять років шлюбу я бачила її вживу всього один раз. І той мигцем.
У нас є син, зараз йому чотири роки. Відразу після його народження я запропонувала, щоб вони з колишньою подали в суд на офіційну виплату і на зменшення відсотка аліментів, але чоловік відмовився.
Він сказав, що у нашого сина є мама і тато, які пристойно заробляють, а там – тільки нещасна незаміжня мати дівчинки-підлітка з маленькою зарплатою. Добре. Я і з цим змирилася.
Нещодавно ми купили квартиру для сина, на майбутнє. Разом купили: в декреті сиділа моя мама, я вийшла на роботу через чотири місяці вже. І я пахала на цю хату нітрохи не менше, ніж чоловік. Оформляти на дитину не стали: як і з дочкою чоловіка – тільки після повноліття.
Щоб квартира не пустувала, вирішили здати. Визначили ціну, підібрали квартирантів, домовилися про оплату на мою карту.
Передоплату за перший і останній місяці я отримала в повному обсязі – 16 тисяч, по 8 за кожен. А через місяць, коли прийшов час знову платити, переказ склав всього шість тисяч гривень. Я відразу подзвонила квартирантам, думала, що зараз почнуться всякі прохання про відстрочку. Але ні. Виявляється, чоловік видав їм розпорядження: переводити мені 6 тисяч, а ще дві – на карту його колишньої дружини.
Рівно чверть, горезвісні аліментні двадцять п’ять відсотків. Аліменти з доходу – зі здачі квартири в оренду. З неофіційного доходу з нашого з ним спільно нажитого майна.
Для нас 2 тисячі – маленька сума. Але для мене вона принципова. Там дочка і так як сир у маслі катається: її порядний тато виплачує щомісяця стільки, скільки його колишня дружина і за чотири місяці не заробляє.
Я запропонувала ділити дохід з оренди навпіл – по 4 тисячі в місяць мені і чоловікові. Тоді б він зі своєї половини платив «законну» чверть. Я-то тут при чому? Моя логіка проста: чому я вкалувала, а він віддає результати цих зусиль своїй дитині? У мене тто своя є.
І взагалі, батьки повинні утримувати своїх нащадків разом. А не тато все оплатить і купить, а мама … а чорт знає, що там мама робить?
Чоловік мого обурення не зрозумів. Завів свою пісеньку: дочка, батьківські обов’язки, гідне утримання, потерпи кілька років до її вісімнадцяти … Відмовився, коротше. Сказав, щоб я не лізла.
Хотіла подати на розділ майна. Тоді він не зміг би без моєї згоди здавати мою половину купленої квартири. Для нашого сина купленої, якщо що.
Завела цю розмову, на що почула: добре, поділимо, але тільки після розлучення.
Довелося мовчати, щоб зберегти шлюб: я хочу щоб у моєї дитини був батько. Так-то він хороший, не враховуючи цих заскоків на користь нещасної кинутої донечки.
Я спочатку помилилася. Треба було ставити умову не про те, що я не буду бачити його дочки, а про його повну неучасть в її житті при мінімальних аліментах.
Порядний він. Аж бісить, до скреготу зубів дратує.
