Від свого першого чоловіка ми з сином втекли в орендовану квартиру. Дитині було чотири роки. І тоді я пообіцяла собі, що більше ніколи не вийду заміж, але через рік зустріла іншого чоловіка і забула про все.
Залицяння і красиві слова зробили свою справу. Мені також подобалося, як він ставився до мого сина. Його власний батько навіть не згадував про нього. Заміж я не збиралася, але дізнавшись, що я при надії коханий відразу ж запропонував розписатися, навіть сам заплатив за весілля. Я була дуже щаслива, думала, що цього разу мені пощастило з чоловіком.
У нас з’явилася донечка. Зі своїми материнськими турботами я й не помітила, як змінився мій чоловік. Ні, він нас не ображав, допомагав з дітьми, заробляв гроші. Але все частіше став затримуватися на роботі, казав, що вирішує якісь проблеми. Потім почав давати менше грошей ніби то вклав у якийсь прибутковий бізнес і на мене чекає сюрприз. Я сподівалася, що це буде житло, хоча він і знав, що мої батьки збирали гроші для нас на однокімнатну квартиру. Та все ж таки хотів сам купити дім, як справжній чоловік.
Я вірила всьому, що говорив коханий, але ніколи не розпитувала де саме і ким він працює. Лиш знала, що це солідна компанія з продажу автомобілів. Згодом чоловік все частіше став говорити про проблеми й борг, який не дає йому спокійно спати. Звичайно я захотіла допомогти й віддала кошти, які мені дали батьки на квартиру.
Виявилося, що цього недостатньо і потрібно було взяти ще кредит. Кредит я оформила на себе. Це була не маленька сума. Як і слід було очікувати – чоловік зник. Я шукала його скрізь: у друзів, знайомих, боялася, що його вже немає на цьому світі. Навіть не думала про гроші, молилася, щоб з ним все було гаразд.
Виявилося, що з ним все навіть краще. Він знайшов собі іншу жінку, подав на розлучення. Ніякого підтвердження, що він взяв у мене гроші немає. В банку також стоять тільки мої підписи. Жодних доказів.
Зараз я так і живу в орендованій квартирі з двома дітьми, плачу кредит і не знаю, що робити далі. Батьки поки не знають про гроші, тільки про розлучення. Ніяк не можу їм зізнатися, адже вони так довго відкладали, економили буквально на всьому. Я шкодую про свою дурість, але нічого не можу виправити.
