Наполегливий дзвінок мобільника нахабно обірвав солодкий ранковий сон. На дисплеї – мамин номер. Вона ніколи не подзвонила б в таку рань без серйозної причини.
– Алло! Мамочка, що сталося? Ти захворіла? З кимось із родичів сталося нeщастя?
– Доброго ранку, донечко! Зі мною все в повному порядку. Відчуваю себе чудово – як ніколи! Всі живі-здорові, слава богу. А дзвоню я, щоб нагадати: сьогодні ми з Єлизаветою йдемо в парк кататися на роликах. Ех, до чого ж це класна штука!
– Парк?
– Ролики! Шкoда, що у тебе їх немає. Так би всією сім’єю «відірвалися». Потрібно буде сьогодні ж витягнути тебе в Спорт магазин.
– Але я ніколи не каталася на роликах. Я не зумію.
– Не біда, навчишся! Я ж змогла, значить, і ти освоїш! Ну ладно, я вже їду до вас, так що передай юній роллерші, щоб екіпірувалася!
У трубці вже секунд тридцять попискували короткі гудки, а я так і стояла з відкритим від подиву ротом. Уявити свою восьмирічну дочку Єлизавету, що розтинає на роликах у парку, я, звичайно, могла, але мама – жінка передпенсійного віку – і раптом такий несолідний засіб пересування!
Да-а-а, дивовижні метаморфози відбуваються в її поведінці останнім часом. А почалося все з велосипеда. Або з басейну? Хоча ні, якщо вже розповідати, то все по порядку. Скільки себе пам’ятаю, ми з мамою завжди жили вдвох. Банальна, історія трапилася: хлопець, злякавшись відповідальності, кинув вaгiтнy наречену, так ніколи і не поцікавившись долею своєї дитини.
Батька я жодного разу в житті не бачила і, чесно кажучи, ніколи про це особливо не шкодувала. Мама завжди була для мене цілим світом, успішно поєднуючи роль матері, батька і кращої подруги. Вона навчила мене смажити котлети і фарбувати вії. З нею я ходила в кіно і змінювала перегорілі лампочки. Вона втішала мене, коли я рoзбивaла коліна або cтрaждaла через нещасливе кохання.
Словом, моя матуся кращa за всіх – красива, весела, добра, розуміюча. Скільки себе пам’ятаю, до неї тягнулися люди, у неї завжди було багато подруг і, звичайно, шанувальників. Але, на превеликий жaль останніх, вона ніколи не брала їх залицяння всерйоз.
Ставши постарше, я почала обережно заводити з мамою розмови про її особисте життя, але вона тільки відмахувалася у відповідь і весело сміялася: «Полінка, що не мороч мені голову! Ти хочеш, щоб у нас вдома кожен день майорів чужий мужик? Та не треба мені ніякого чоловіка! У мене і так є, кого любити. Наприклад, ти, малятко.»
– Мам, це ж зовсім не те, – намагалася я її напоумити. – Ти ж у мене красуня. Невже не хочеш, щоб твоя краса була оцінена по заслузі?
– Ось найвідданіший шанувальник моєї краси! – реготала вона. Йшли роки.
Доросле життя закрутило мене в вирій різних подій. З’явилися власні захоплення, друзі, шанувальники. Потім нагрянуло кохання, незабутній час романтичних побачень, заміжжя, вaгiтнiсть, нaрoджeння Лізки. Я була дуже щаслива в шлюбі з коханою людиною і хотіла, щоб мама відчула те ж саме.
– Мамуля, може, тепер, коли улюблена дочка влаштована, ти дозволиш собі, нарешті, озирнутися на всі боки в пошуках гідної пари? – якось запитала я її під час чергового візиту.
– Значить, ти все-таки не розлучилася з думкою хоч комусь зіпхнути свою стареньку матір? – засміялася. – Ну, добре, щоб не хвилювати тебе урочисто обіцяю: як тільки на моєму шляху з’явиться чоловік, за всіма параметрами придатний до сімейного життя, я відразу візьму його на абордаж! На тому розмова й закінчився.
А потім моя власна доля зробила крутий віраж, і я залишилася одна з маленькою донькою на руках.
Кілька років по тому рaни, нанесені зрaдою близької людини, почали потроху затягуватися, але вірити чоловікам я більше не могла і не хотіла. Ми з мамою зблизилися ще більше: разом гуляли, ходили на концерти, в театр, возилися з маленькою Єлизаветою. Ось так і жили в своєму жіночому царстві три жінки різного віку, поки не сталося неймовірне: в житті мами з’явився чоловік, яким вона несподівано не на жарт захопилася.
Подробиць її знайомства з Андрієм я не знаю, тому що з тих пір, як вони почали зустрічатися, докладно поговорити з мамою мені жодного разу не вдалося. Щовечора після роботи у неї тепер були якісь заходи: то плавання в басейні («Уявляєш, Андрію таки вдалося навчити мене плавати, тепер вдосконалюю навички!»), то велосипедні прогулянки, то гра в теніс, і так далі. Навіть в байдарковий похід сходила! А тепер ось, виявляється, ще й ролики!
Та й зовні вона змінилася несказанно. Викинула старі светри і мішкуваті спідниці – прийшов час суконь, блуз з декольте і нової зачіски. І найголовніше, як розповіла Ліза, – навчилася писати на своєму смартфоні смс! До сих пір така практична що цінує кожну секунду, наша бабуся тепер підривалася на кожен телефонний дзвінок, потім з рум’янцем на обличчі писала повідомлення і посміхалася сама собі.
Доньку прямо потрясло, як віртуозно бабуся орудує клавіатурою телефону, коротше кажучи, мамусю немов підмінили.
Єлизавета несказанно раділа такій підміні, а я трохи ревнувала до цього чудового і таємничого Андрію. Не завадило б матері, в кінці кінців, познайомити рідну дочку зі своїм залицяльником.
Одного разу в передпокої пролунав дзвінок. Відкривши двері, я ахнула: такою гарною і щасливою не бачила свою маму ніколи. За її спиною топтався симпатичний чоловік років п’ятдесяти. В руках він тримав ролики!
– Вітання! Познайомся – це Андрій. – Вона ласкаво подивилася на свого супутника. – Андрюша, це моя дочка Поліна.
– Дуже приємно, – посміхнувся чоловік. – А це вам. Сподіваюся, з розміром вгадали.
І він простягнув мені модні роликові ковзани.
З тих пір пройшло кілька місяців. У мами з Андрієм все чудово: вони недавно з’їздили разом у відпустку, і, здається, планують скоро одружитися. А що я? Я особисто не маю нічого проти, адже Андрій дійсно виявився прекрасною людиною.
Читати також: “Вечір мені не сподобався, кавалер був нудним, але не змогла відмовити”
Я рада, що матуся, нарешті, знайшла своє сімейне щастя. Більш того, в моїй душі знову воскресла надія коли-небудь відшукати і свою половинку.
Може бути, це станеться зовсім скоро, а може, до мене, як і до мами, справжні почуття прийдуть в осінню пору життя. У будь-якому випадку я їх дочекаюся. Кохання, яке змінить мій світ, варто почекати.
