Діти можуть досить сильно конкурувати між собою, сваритися, битися, ділити іграшки, скандалити, качати права і т.д. Це саме по собі не страшно, це може бути утомливо для батьків, якщо це постійно, але саме по собі – це не кінець світу. Зрештою, вони повинні десь на комусь навчитися кооперації і конкуренції.
І в цьому відношенні діти, у яких є брати і сестри, у виграші, тому що у них є «живі тренажери», на яких вони можуть потренуватися, посваритися-помиритися, поділити щось, домовитися. Всі ці стратегії вони можуть відпрацювати, заявити про свої права, про свою згоду, незгоду, посваритися, але потім знайти якийсь взаємоприйнятний варіант. Тобто це гарний розвиток подій: вони ніколи не навчаться конкурувати, якщо вони ніколи в житті не посваряться або не поб’ються. Це нормально.
Якщо ваш старший шпинає молодшого вдома і розмовляє з ним не так ввічливо і ласкаво, як вам хотілося б, але при цьому ви бачите, що вони гуляють у дворі, молодший впав, вдарив коліно, а старший кидає все і біжить до нього, щоб переконатися , що з ним все добре, – це значить, що все нормально. Якщо молодшого хтось ображає, і старший встає на захист, все нормально. Можна перестати турбуватися, бо головне в порядку. Можна з ними обговорювати, як краще спілкуватися, як краще вирішувати питання, як менше сваритися і більше співпрацювати. Це все вже буде прагнення від хорошого до кращого.
Але тут є типові помилки, які можуть цю ситуацію полaмати. Дуже часто питання про відносини між братами і сестрами виходить від людей, які самі мають по цій частині трaвму. І людей, трaвмованих по цій частині, дуже багато. Найчастіше це старші брати і сестри.
Читайте також: Молитва, яку всiм слiд прочитати на Великдень
Як ми всі пам’ятаємо, у нас були і є часи, коли батьки повинні були завжди багато працювати. Молодшою дитиною не могли займатися повністю, в достатній мірі. Молодші діти доручалися старшим. І дуже багато людей дорослих, які зараз є батьками, мають подібну трaвму. Трaвма полягає в тому, що як тільки з’являвся молодший, їх власне дитинство закінчувалося. Старшому пропонувалося відповідати за молодшого, буквально з 6-7 років, сидіти з ним, завжди поступатися йому, завжди входити в його становище, завжди діяти в його інтересах, ігноруючи свої.
При цьому у відносинах між батьком і старшою дитиною залишався іноді тільки один чистий абьюз. Вся турбота забиралася, весь захист забирався, вся ласка забиралася, залишалися тільки вимоги, вимоги, вимоги. І старшому прилітало за те, що молодший плаче, за те, що молодший впав, за те, що молодший забруднився, за те, що молодший не прибрав іграшки і т.д. Зрозуміло, що відносини після цього складаються далеко не завжди блискуче. Коли у відносинах з якоюсь людиною для нас стільки болю в спогадах, пов’язаних з ним, то десять раз подумаєш, чи варто з ним далі продовжувати відносини.
Часто буває, що старшому настільки вбuвається модель відповідальності за молодшого, що він потім так все життя цього молодшого по життю і тягне, а у молодшого не відбувається дорослішання, не відбувається самостійності. Тому що він теж замість батьківського піклування отримує сyрогат. Не може 6-річна дитина замінити батька, якою би вона не був слухняною дівчинкою або хлопчиком, або як би він не хотів відповідати очікуванням батьків.
Тому молодший теж не виявляється досить наповненим, він задовольняється сyрогатом і не наповнюється, не сепарується, часто залишається інфантильним, з якимись залежностями, проблемами в житті, з нездатністю створити міцні відносини і т.д. А старший буває якраз досить успішним, самостійним і відповідальним, але з великою проблемою довіри до людей, йому важко звертатися за допомогою, отримувати підтримку, отримувати допомогу. Що теж в житті дуже важливо, і відбивається як на подружніх стосунках, так і на дружніх. І людина, врешті-решт, дуже часто до середнього віку приходить зі станом виснаження, втоми від постійного вантажу, без можливості свій цей ресурс заповнити за рахунок звернення до інших людей за допомогою.
Насправді за «поступися маленькому» в реальності стоїть «не створювати нам проблем», зроби так, щоб нам не довелося займатися молодшою дитиною. “Ти йому уступаєш, ти з ним граєш, ти робиш все, як він хоче, він не плаче, і ми не повинні їм займатися.” Це від батьківського недостатнього ресурсу, іноді від утоми батьків, від виснаження батьків, коли їх не вистачає на молодшого, і вони цю відповідальність спихають на старшого.
