– …Ой, та я відразу, як тільки побачила цю Дарину, зрозуміла: треба діяти! – розповідає 60-річна Клавдія Іванівна. – Рятувати сина!
Там така, знаєш, хижачка, класична мисливиця за столичним нареченим. Ще ніхто і звати ніяк, а вже пішли розмови – навіщо твоїй мамі, мовляв, друга квартира, і не пустить вона нас туди пожити… «А може, вона сама в однушку переїде, вона ж одна? А нам поступиться двійкою!» — так, ось так, я анітрохи не перебільшую! Джерело
– А син як реагував?
– Йому все це здавалося милим, він мені зі сміхом все це переказував, уявляєш? Типу, ну вона ж не зі зла! Просто ось така безпосередня… Наївна дівчинка, угу!.. Мій Назар був у якихось рожевих окулярах, хоча начебто не дурень. І не дитина, бо трапилася ця вся історія п’ять років тому, значить, йому було двадцять сім! Це ж не сімнадцять. Мав би вже щось й думати!
…Зараз синові Клавдії Іванівни, Назарові, тридцять два, він одружений з іншою жінкою і дуже щасливий. Нещодавно у них із дружиною наpoдився син. Назар працює, займається сім’єю. Клавдія Іванівна жінка досить заможна, і, об’єднавши зусилля з батьками невістки, допомогла молодим купити квартиру і до нapoдження дитини зробити ремонт.
Назар задоволений, після роботи бігом біжить до дитини, гуляють з дружиною в парку, у вихідні відвідують батьків.
– Про цю Дарину і не згадує, на щастя! – з полегшенням розповідає Клавдія Іванівна. – Ось теж, плекаєш синів, душу вкладаєш, а попадеться на шляху така щучка, і все! Обдере, як липку, і викине! Те, що Назар не був їй потрібен, а красиве життя в столиці – було видно за версту! І не тільки мені. Всі друзі сина були в шoці. Деякі йому прямо говорили – навіщо тобі це треба? Але говорити в таких випадках марно, звичайно…
– А що в підсумку сталося-то? Чому вони розлучилися?
– Розлучилися? Та тому що я підметушилися вчасно, кажу ж! – каже Клавдія Іванівна. — Мені це далося непросто. Розмовляти було марно. Син уже й на мене злитися став, трохи у вороги не записав – чому, мовляв, ти не любиш мою жінку?.. А потім мене перукарка навчила моя, Люба. Каже, ну, раз по-доброму нічого не виходить, треба пробувати по-поганому. Рятуйте сина! Потім сам спасибі скаже!
– Цікаво, як це – по-поганому?
– Люба порадила купити в аптеці гумові вироби та порожні упаковки від них підкинути Дарині. Щоб син знайшов. У підсумку я так і зробила, благо, у мене ключ від квартири лежав. Підкинула їм під диван, коли син у відрядженні був. Дарина господиня нетямуща, зроду під диван не заглядала.
А через пару днів, коли Назар повернувся, я прийшла в гості, «випадково» впустила сережку, полізла піднімати і – «ой, а що це у вас тут, фантики якісь» — і прямо синові показую ці упаковки, дурепою прикинулася…
– Нічого собі. Так ви актриса просто…
– Ну… так, певний артистичний талант, звичайно, у мене є. Та ще, я так думаю, у Дарини рильце в пушку було, сильно вже бурхливо вона почала реагувати. Закричала, заплакала, пішла плямами. Може, я ще й потрапила в точку, не знаю… загалом, вийшло все краще нікуди!
Син виставив Дарину з валізою з квартири в той же день, місяць ходив чорніше хмари, але через якийсь час зустрів Танечку, нинішню дружину. І все налагодилося!.. Я своїй перукаркі, Любі, навіть презент купила – кажу, спасибі, що напоумила мене…
– А де зараз Дарина, не знаєте?
– Не знаю і знати не хочу. Так не пропала мабуть, такі не зникнуть ніколи. Дівка гарненька, цілеспрямовано собі столичного хлопця небідного шукала, мабуть вже знайшла… Ми з сином розмовляли тут нещодавно, він говорить, що сам не розуміє, що на нього тоді найшло, що він взагалі в цій Дарині побачив! Просто помутніння розуму. З Танею вона ні в яке порівняння не йде. Син каже, яке щастя, що я тоді не одружився, а готовий був на край світу босоніж…
– А він вже знає, як все сталося?
– Звичайно, ні! Хоча… може, потім і розповім коли-небудь. Не думаю, що він буде засмучений, навпаки! Дякувати буде, мені здається. Добре, що вчасно я встигла. Ще б трохи, зaвaгiтніла б Дарина, сценарій-то відомий, він один на всі часи у таких дам. Тоді так просто не відбулися б ми від неї …
Читайте також: Я довго плакала на мoгuлі мами. А потім раптом сказала, що ми чекаємо її вдома. Вже наступної ночі я прокинулась від вереску сина
Якщо пловинка дорослого сина чи дочки дійсно «не та людина», і стосункиз нею ні до чого доброго не приведуть – треба діяти, не вибираючи засобів?
Наклеп, підстави, обман, інтриги – ну і що, мета-то благородна, і син в результаті щасливий, що ось так все вийшло. А одружився б з цією Дариною, та ще б дитину наpoдив – отримав би проблеми.
Як вам ситуація? Що думаєте?
