Про походеньки чоловіка Таня усе знала. Злість чи то на самого себе, чи на дружину за те, що у них немає дітей, штовхала його в обійми жінок, обличчя яких він стирав з пам’яті наступного ж дня. А потім йому наснився сон, який перевернув усе життя

У білосніжних атласних пелюшках лежать новонароджені близнята – хлопчик і дівчинка. Разом із щасливою та втомленою після пoлoгів мамою вони чекають на свого татуся, який з хвилини на хвилину має приїхати до лікapні по своїх найдорожчих у світі людей.

– Таню, дякую тобі за донечку і синочка, – ніяковіючи через присутність медперсоналу визирнув з-за пишного букету троянд щасливий татко.

А ще зовсім недавно Віктор ледве своїми ж руками не зруйнував нині щасливої сім’ї.

З Танею вони прожили разом п’ять років, але лелека чомусь обминав їх хату. На перших порах непогано жили – багато подорожували. А потім мимоволі почали віддалятися один від одного. Віктор став пuячити, пізно повертатися з роботи. А якось взагалі не прийшов ночувати додому. Таке згодом неодноразово повторялося.

Таня усе знала про його «походеньки», на власні очі бачила, як він обiймає чергову дівицю. Але щось завжди стримувало її, щоб підійти і назавжди з ним попрощатися. Чи то терпіння і віра в те, що все зміниться, чи її сильна любов затьмарювала розум. А, може, у такій поведінці чоловіка вона вбачала свою вину – вона не може наpoдити йому дітей.

О, як би вона хотіла малят, бо яка мама про це не мріє. Та лелека чомусь обминав їхню хату. Таня не переставала вірити – все в Божих руках.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Про свій біль і розпач Таня не воліла ні з ким говорити, хоч все і так було написано на її завжди сумному обличчі. Ні з ким, крім подушки, яка щоночі була мокрою від сліз. Але одного ранку жінка помітила, що з її чоловіком щось не те. Він якось збентежено снував по кімнаті, а потім, сказавши скупе «пробач», вибіг з дому, як нaвіжений.

Вперше за останні кілька років Віктор зайшов до церкви, яку завжди зyхвало обминав. У сповіді розповів священнику, як завинив перед дружиною, яка, незважаючи ні на що, любить його і все йому прощає.

А ще йому спокою не давав нічний сон, у якому невідомий голос сказав покинути розгульне життя, щиро молитися і наприкінці додав: «У вас будуть діти».

Повернувся Віктор додому із значним полегшенням на дyші. У той час дружина якраз на кухні мила посуд. Йому бракувало слів і сміливості, щоб підійти. Крадькома спостерігав за Танею, а в голові роїлася думка, що такої, як вона, не зустрічав і ніколи не зустріне. Про це він знав давно, ще від їх першого побачення. Але злість чи то на самого себе, чи на дружину за те, що у них немає дітей, штовхала його в обійми жінок, обличчя яких він стирав з пам’яті наступного ж дня.

Так, за роздумами, несміливими, як вперше, кроками, він підійшов до Тані і прошепотів їй на вушко такі довгоочікувані слова: «Пробач мені за все. Обіцяю, що тепер усе буде по-іншому». І, зніяковівши, як хлопчисько, додав:

– Я дуже сильно тебе кохаю!

Читайте також: “Ми мусимо припинити наші зустрічі. Через два дні приїздить моя Вікуся з-за кордону. Вона теж вaгiтна. Ми чекаємо на наpoродження донечки. Я тобі допоміг вступити, а тепер – рятуйся сама, як можеш. У мою сім’ю не лізь, бо я люблю і свою Віку, і синочка Павлика, і майбутнє дитинча. Бувай здорова, Лідко!”

Таня усміхнулась, боячись, що уже розівчилась це робити, і пригорнулася до чоловіка, сказавши, що давно йому усе простила.

Відтоді у їх житті і справді все змінилося. Віктор з ніжністю і трепетом піклувався про дружину. Щонеділі вони вдвох ходили до церкви.

Їх радості не було меж, коли дізналися, що у них буде дитина. Віктор ладен був весь світ прихилити до ніг коханої. Аж тут диво – замість одного крихітного маленького дива їх чекало цілих два.

…Три ночі він не спав – самотужки доробляв колисочки, бігав з кімнати до кімнати, готуючи усе до приїзду коханої і діточок…

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК, за матеріалами видання “Наш День”