В квартирі – хаос. Скрізь валізи і мішки з одягом. Розібрані меблі уздовж стіночок стоять. Якісь діти грають в іграшки моєї дитини.
Заходжу на кухню, питаю у неї – хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову мені про чоловіка видає, що він сам все пояснить. Джерело
Що я могла подумати? Вона не родичка – всіх його родичів я знаю. Не колишня дружина – у нас в обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не стала інтригу нагнітати. Коханка? Ну звичайно! Привів її в наш будинок. Зараз прийде, скаже мені щоб я речі збирала. Логічно? Логічно.
Я хапаю жінку і тягну її до виходу з квартири. Вона верещить, діти ревуть. Притягла в коридор і сказала збиратися. Дала 10 хвилин, щоб духу їх у нас вдома не було. Вона вперлася. Сказала, що я пошкодую і що мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно – коханка. Останні сумніви розтанули.
Йти вона відмовилася. У нас квартира на мене оформлена, хоч і куплена в шлюбі. Чоловік – співвласник, але про це ніде не написано. Я поліцію викликала. Сказала, що в мою квартиру вдерлися і грабують.
Я не збрехала – у неї все ще був у руках мій ополоник. І звідки я знала, навіщо він їй? Може, вона саме його вкрасти прийшла?
Поліція приїхала одночасно з чоловіком. Він почав заспокоювати правоохоронців. Розповів їм, що дав ключ від квартири своїй родичкі, а мене не попередив. Мені погрозили пальцем і налякали штрафом за помилковий виклик.
Варто було поліцейським піти, як ця дама почала скаржитися моєму чоловікові на мою неврівноваженість. Так йому і сказала, що мене лікувати потрібно.
– Хто це і що вона тут робить? – я ледве стримувалася, щоб не кричати.
– Це – Фаїна. І у неї зараз важкий період. Поки вона поживе у нас. – зволив пояснити чоловік.
– Хто вона, твою мать, така? – почала кричати я.
– Заспокойся. Вона – дружина Антона, пам’ятаєш, я тобі розповідав – ми з ним служили разом. Він загuнув, а його мати вигнала Фаїну з дому. Їй нікуди йти. Вона не працює – в декреті, пенсію ще не призначили. Квартира не Антона була, а його матері. Так що поки Фая поживе тут. Я винен Антону. Мила, це не обговорюється.
Мій чоловік говорив, а на обличчі цієї жінки розквітала посмішка. Так вона ні на гріш не була схожа на невтішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Ні слова не повірила.
– Мишко, ти рагу будеш? Я там зварила – кокетливо поплескала оченятами ця вдовиця.
Тут я знову зірвалася. Я відібрала у неї свій ополоник, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Будуть тут всякі розпоряджатися. Нічого дивного, що її з дому виперли, нахабну таку.
– Ти хвора, чим я дітей годувати буду? – заверещала ця Фая.
– Не кричи, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси як миленька. Зрозуміла?
Чоловік просив не сваритися. Я відмовилася. Мені в квартирі ця дама не потрібна.
– Це і моя квартира теж, не забувай. Треба буде Фаї і дітям реєстрацію зробити. Ти сама з’їздиш, чи мені спершу через суд свою частку треба буде виділити?
Офонарєть. І ця ще ширше либитися почала. Я сказала чоловікові, щоб він сам сходив в садок по дитину, зібралася і пішла. До подруги. Для мозкового штурму.
– Може, їй дійсно допомога потрібна? – припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.
– Ні – похитала я головою. – Ті, кому допомога потрібна, так себе не поводять. Вони просять. А ця стоїть, як господиня. Щось тут не чисто. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. От уяви ти овдовіла.
– Я ще навіть не заміжня! – перебила мене Оля.
– А ти уяви, що у тебе є чоловік. Так ось. Ти овдовіла, тебе виперли з дітьми на вулицю. Але тебе прихистив армійський друг твого чоловіка. І ти стоїш йому либишся і звабливо посміхаєшся, а його дружина для тебе – порожнє місце. Так не буває!
– Може, вона сама по собі така – всім посміхається.
– Ні. Є тут підступ, і я до нього знайду. Тягни ноут! – скомандувала я.
Я понишпорила всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Антонів. Одному – 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий – син наших приятелів. А ось третій – він самий, і в сімейний стан красується ім’я Фаїна.
– Ось він. Був в мережі місяць тому – тицьнула я пальцем в екран.
– Родичів подивися, на прізвище.
– Не вчи батька, зараз знайду.
Ми знайшли якусь Тетяну. Судячи з усього, сестру цього Антона. І я їй написала. Висловила співчуття з приводу Антона і запитала, за що була вигнала його вдова.
Дівчина була оффлайн і ми стали терпляче чекати відповіді за парою чарочок чаю.
Тетяна відповіла десь через годину. Вона подумала, що я – шахрайка. Написала, що її брат живий, і попросила її не турбувати. Я знову їй написала, все пояснивши. Відповідь була така – купа ржущих смайлів і порада: гнати аферистку-Файку під три чорти.
Якщо коротко, то Фая – марнотрат. І Антон, поїхавши в тривале відрядження, залишив гроші на дружину і дітей своїй матері. А Фая спробувала випросити гроші собі на щось там. Їй було відмовлено. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму відразу і стала думати, куди ж приткнутися з дітьми. Да так, щоб безкоштовно.
Тоді вона пригадала розповіді Антона про мого чоловіка, за яким значився боржок. І написала йому, набрехавши сім мішків гречаної вовни.
Ми з Ольою попросили у Тетяни номер телефону її брата і відразу зібралися до мене додому, виселяти уявну вдовицю.
Бачили б ви обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон і він почув голос свого товариша. Живого і здорового.
За Файкою приїхала її свекруха. Видавши невістці запотиличник, вона забрала і брехуху, і онуків. Поки її чоловік, батько Антона, разом з моїм чоловіком виносили речі.
На чоловіка я образилася, серйозно. Не порадившись, він приволік в наш будинок цю жіночку. Загалом, я залишила чоловіка з дитиною, а сама поїхала з Олею продовжувати банкет.
На пам’ять від Фаїни мені залишилися джинси – вона встигла якісь шмотки розпакувати, і забула ці штани у нас. Новісінькі, з бирочкою, саме мого розміру. Я їх собі залишила, в якості компенсації моральної шкоди.
