«Рома, даси мені на маник?»
“На що?”
«На манікюр. Ну і на масаж … А ще хочу пошукати джинси собі нові … »
«Ага. Скільки?»
Аріна знала, що може вимовити суму «із запасом». Її Рома ніколи не цікавився, скільки там насправді коштує «манік» і так далі.
Рома був дуже заможний, Рому цікавив тільки його будівельний бізнес, а не всякі дурниці, Рома був щедрим.
Аріні, звичайно, з ним пощастило. «Ой, дівчатка, – якось сказала вона подругам. – Хочу навіть вірші писати, така я щаслива!»
Аріна вийшла заміж в 20, не закінчивши інститут.
«Так на якого дідька він тобі? – Рома скривився. – У тебе буде своє цікаве життя, ми будемо разом, ну які ще інститути?»
Рома не був красивий, трохи повненький, старший Аріни на двадцять років. Але в Ромі було головне – впевненість в собі і приємне нахабство. Людина, яка може переконати одним недбалим жестом. Людина, з якою надійно.
Красуня Аріна в житті цілей не мала, вступила, куди вийшло, щоб мама не бурчала. Хотіла в актриси, але виявилася зовсім бездарною. У моделі? Ні, це непристойно.
З появою Роми цілі з’явилися. Спершу обставити нову величезну квартиру. Потім вивезти маму з її провінції. Потім навчитися водити … Ні, спершу водити, потім квартиру, потім маму … Хоча ні, краще одночасно, боже скільки клопоту.
І ще вірші. Так, Аріна прямо вже почала їх складати, Рома сказав, що видасть, влаштує Аріні презентацію, не питання. І влаштував. Прийшли всі подруги, устриці, чмоки-чмоки. «Яка ж ти, Аринко, щаслива!»
Була лише одна проблема. Рома часто їздив у відрядження. Коли повертався, Аріна знаходила то сліди помади на його сорочках, то папірці з номером телефону і підписом «Оля, телефонуй».
Аріні було важко. Дуже важко. Але вона прийняла мужнє рішення: речами нехай займається домробітниця. Аріна буде жити так, ніби нічого не відбувається. Тобто відбувається, але вона витримає, а що залишається. Зрештою, вона без Роми ніхто.
Через два роки Аріна подарувала чоловіку дочку. І тепер знала точно: Рома вже нікуди не дінеться. Що б не відбувалося, які б помади не залишали сліди – Рома завжди буде з нею. Рома надійний і дуже рідний.
Хоч донькою не цікавився зовсім і навіть не заглядав до неї, повертаючись з відрядження. Ну такий чоловік, що з ним вдіяти,
«Слухай, Арин … – сказав Рома одного ранку, оглядаючи нову порцелянову чашку з тонким блакитним візерунком. – Це ти купила? Чи хтось подарував?»
«Так! Я! Подобається?»
«Ага. Але я не про чашку. Я хочу розійтися ».
Аріна взяла чашку з рук чоловіка, кинула її об стіну. Рома хмикнув: «Можеш все перебити, не питання. Коротше, вам залишається ця квартира. А я поїхав».
Так все для Аріни закінчилося. Вона намагалася скандалити або благати. Марно. Рома лише кривився: «Я так вирішив».
Найгірше було в тому, що Рома з Ариной не були одружені офіційно, як виявилося. Юристи Роми зуміли довести, що його зарплата становить мізерну суму, і що доходів у нього взагалі ніяких. (В наших судах довести можна що завгодно, якщо дуже переконати суд.)
Турботливі подруги відправляли Аріні фотографії Роми з його новою дівчиною, щасливою блондинкою, якій було років вісімнадцять.
Але навіть це вже не так хвилювало Аріну. Вона раптом зрозуміла, що залишилася в чистому засніженому полі. З розбитою порцеляновою чашкою.
Вона нічого не вміла, вона не працювала жодного дня в житті, вона навіть не знала, як писати резюме. Та й про що там писати? «Обставляти квартиру, ганяти на порше»? І на руках у неї була однорічна дочка.
Треба було жити далі, але Аріна не розуміла, як.
… Ми познайомилися з нею років зо три тому. В таксі. Тобто Аріна була за кермом. А я люблю поговорити з водіями, а вже з жінками – тим більше.
Аріна мені і розповіла всю свою історію. Як після нудьги і нікчемних візитів до психотерапевта, одного разу раптом на стоянці побачила таксистку, яка підводила очі, опустивши дзеркало.
«Вибачте, а як ви стали таксисткою?» – запитала Аріна.
Так Аріна початку абсолютно нове життя. Тому що вона повинна була вижити, тому що у неї була маленька дочка, тому що у жінки сили беруться раптово і невідомо звідки. Ніби включається резервний генератор.
Ні, звичайно, я не дуже повірив розповіді Аріни. Але вона мимохіть назвала прізвище колишнього чоловіка, я запам’ятав. І вже вдома, в інтернеті знайшов їх давні фотографії – в тому числі з того самого поетичного вечора в ресторані, там же були світські репортери.
Коли ми з Аоиною прощалися, вона сказала: «Мені подобається ця робота, хоч і важка. А ще я вчуся на курсах бухгалтерів і англійської. Спасибі, мама допомагає з донькою. А мені всього тридцять, я стільки можу! І головне – більше я ніколи ні від кого не буду залежати. Ну годі, вибачте, що стільки базікала».
