Я познайомилася з чоловіком, деякий час ми зустрічалися потім одружилися. Він розповідав мені про своє минуле тільки те, що дружини його не стало 17 років тому. З рідними не знайомив, точніше мами в нього не було, а батько не проявляв бажання знайомитися. Так і жили.
Через рік у нас з’явився син. Ми вирішили перший його день народження відсвяткувати всією родиною. Поїхати познайомити дідуся з онуком. Я втратила дар мови, коли батько коханого сказав, що у мого чоловіка є донька, якій вже 17 років.
Чоловік ніколи не говорив про неї. Аліменти ніколи не платив. За словами свекра він сам її виховував всі ці роки, оскільки матері не стало коли дівчинці було лише 3 місяці.
Свекор проживає з онукою в великому будинку і як виявилося написав заповіт, в якому зазначений тільки один спадкоємець, вона. Я запропонувала розділити будинок навпіл між онуками, а він вигнав нас. Сказав, що йому і його теперішній дружині вдалося взяти опіку над дівчинкою, багато років тому. А сина свого і знати не хоче, тому що хотів залишити маленьку дівчинку в дитячому будинку і навіть не згадував про неї всі ці роки. Донька виявилася теж хороша, сказала, що у неї немає брата і ніколи не буде.
Чому така несправедливість? Ми втомилися постійно орендувати квартиру. Так хочеться власне житло.
